Після повномасштабного вторгнення атовець Вадим Зеленюк воював у найгарячіших точках. Свою роботу напівжартома називав найкращою у світі.

Вадим родом із Красилова, що на Хмельниччині. “З дитинства захоплювався спортом, закінчив місцеву ДЮСШ, — розповідає сестра воїна Юлія Бабійчук. — Став майстром спорту України з дзюдо та самбо, переможцем і призером національної першості, кубків Європи. У 2013-му здобув бронзову медаль на чемпіонаті світу з бойового самбо. А ще брат займався зимовим плаванням, пірнав в ополонку і веслував на драгонботах — човнах-драконах. Після закінчення гімназії Вадим вчився у Республіканському вищому училищі фізичної культури у столиці. Далі — у Київському націо­нальному університеті внут­рішніх справ. А відтак пішов служити до Нацгвардії, де пройшов шлях від офіцера бойової штурмової групи загону спецпризначення та боротьби з тероризмом до інструктора. Неодноразово виконував бойові завдання на території АТО/ООС. Був нагороджений медаллю “За військову службу Україні”.

Коли почалася велика війна, Вадим Зеленюк входив до складу групи, яка визначала точні координати скупчення ворожої техніки у Київській області. Цю інформацію нац­гвардійці передавали артилеристам ЗСУ.

“Потім був Ізюмський напрямок, — каже сестра. — Вадим і його бійці щодня проводили розвідку на нульових позиціях. Брат уміло надавав домедичну допомогу. Якось у бою з російською ДРГ він урятував двох побратимів. Одного з них ніс понад п’ять кілометрів”. Майор також брав участь у штурмових діях у Сєверодонецьку. Його підрозділ захопив адмінбудівлю ремонтного заводу, взяв у полон шістьох російських військових і здобув цінні дані. Згодом Вадим Зеленюк входив до складу групи застосування ПТРК “Стугна”, проводив розвідку в “сірій зоні” на Донеччині.

А вдома на нього чекали сестра, батьки та кохана дівчина. “Ми вірили, що наші молитви вбережуть Вадима. Брат часто писав мамі: “Люб­лю, цілую. У мене все добре”. Хай у яких важких ситуаціях  опинявся. А ще казав, що коли закінчиться війна чи стане  спокійніше, то побереться зі своєю коханою. Він мріяв про вінчання і велике весілля за всіма українськими традиціями. Не судилось”, — мовить Юля Бабійчук.

Життя захисника обірвалося 22 серпня 2022 року біля Селидового. “Того дня Вадим за допомогою протитанкового ракетного комплексу NLAW знищив дві ворожі бронемашини разом з екіпажем, — зауважує сестра бійця. — Прикриваючи побратимів та викликаючи ворожий вогонь на себе, брат, хоч був поранений у ногу, пересувався між позиціями. Аж раптом осколок міни влучив йому у серце… Коли мені повідомили, що Вадим загинув, я не могла в це повірити. Адже він був такий досвідчений”.

Посмертно Вадимові Зеленюку надано звання Героя України. Його ім’ям у Красилові назвали дитячо-юнацьку спортивну школу. Щороку на честь відважного захисника на Хмельниччині проводять турніри із самбо та дзюдо.