Не можна сказати, що це рішення президента США стало неймовірним сюрпризом. Ще під час американської виборчої кампанії вірогідний підхід Трампа до вирішення “української проблеми” описували саме так: усаджувати Київ за стіл переговорів, погрожуючи, що інакше військові постачання зупиняться. (Друга частина цього підходу звучала як “усаджувати Москву за стіл, погрожуючи, що інакше Київ отримає від Вашингтона все і навіть трохи більше”, але зараз не про це).

Тобто, по ідеї, до чогось подібного українці мали б бути готовими. Але що абсолютно точно стало для них несподіванкою, то це те, що цей “примус до миру” на умовах Трампа (або, кажуть злі язики, Москви) здійснюватиметься з таким цинізмом, супроводжуватиметься газлайтингом і відкритим шантажем не лише українського президента, а й усього українського народу.

Адже якщо говорити про американські військові постачання, то критичною залежність України від них є лише за кількома позиціями. Головна – системи ППО та ракети до них. Тобто припинення цих постачань означатиме, що українські міста будуть менш захищеними від російських ракет, які вражають дитячі лікарні, електростанції, залізничні вокзали, житлові будинки.

Перекриваючи ці поставки, Дональд Трамп не просто “карає” норовливого Володимира Зеленського – він своїми руками докладається до руйнування українських міст, до смертей українських громадян, що за них він так зворушливо переживає у кожній своїй промові про те, як він прагне принести на ці землі мир.

І це очевидно для кожного в Україні.

Але, кажуть спостерігачі, зупинка постачань в Україну на ситуації “на землі” почне даватися взнаки лише згодом – за кілька тижнів чи навіть місяців. Тому, можливо, рано посипати голову попелом. Може, за цей час воно якось “розрулиться”. Зрештою, все, що стоїть на паузі, можна з цієї паузи зняти.

Але найпаскудніше у цій ситуації – що за шквалом інформаційних повідомлень з цього приводу абсолютно неможливо спрогнозувати, що буде далі.

Американці кажуть, що Зеленський має можливість “відкотити” кризу у відносинах України з Білим домом. Але що для цього треба зробити: вибачитися на камеру, погодитися з “планом Трампа” тобто з оголошенням перемир’я без будь-яких гарантій непоновлення війни в майбутньому, призначити спеціального переговорника з Вашингтоном, приїхати до Білого дому в костюмі і підписати багатостраждальну угоду про рідкісноземельні метали – не зовсім зрозуміло.

Зрештою, чи є зв’язок між рішенням про призупинення американських поставок та свіжим твітом Ілона Маска про те, що Володимир Зеленський має піти зі своєї посади?

А, може, Зеленський залишатиметься “при своїх” – адже він уже заявив, що вибачатися йому нема за що, але він готовий у будь-яку мить відновити конструктивні відносини з Вашингтоном заради якнайшвидшого встановлення миру в Україні?

У світлі останніх подій, здається, будь-який розвиток цього сюжету не стане для українців несподіваним.

На цьому фоні стоїцизм української влади, яка досі не прокоментувала ранкові звістки з Вашингтона, викликає навіть певну повагу.