Багато громадян сприйняли ухвалення багатостраждального законопроєкту №8371 як заборону діяльності саме Української православної церкви (МП). Та це не зовсім так

Закон, який уже підписав президент, набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування. У документі також є пункт, згідно з яким виділено дев’ять місяців на те, щоб розірвати зв’язки з РПЦ. Предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій уже зустрічався з делегацією Вселенського патріархату, яка прибула до Києва. А Патріарх Філарет закликав “усі православні гілки УПЦ МП, ПЦУ та УПЦ КП до діалогу, проведення Собору та об’єднання в єдину Українську православну церкву”. 

— У нас частина суспільства вважає, що всіх парафіян УПЦ МП слід повантажити у вагони й вивезти на Сахалін. А інші кажуть: “Хай будуть. Вони нам не заважають”, — розповідає Людмила Филипович, релігієзнавиця, докторка філософських наук, професорка, завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ. — Про закон, який забороняє діяльність Російської православної церкви (РПЦ) в Україні, багато говорять, але мало хто його читав. У ньому розмежовуються поняття припинення діяльності релігійної організації й заборони. На Державну службу України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) покладено відповідальність за підготовку нормативних документів, відповідно до яких створюватимуться комісії, що фіксуватимуть порушення. Також внормовуватимуться необхідні процедури. Ще багато роботи попереду. 

— Закон забороняє Російську православну церкву, яка є “ідеологічним продовженням режиму держави-агресора, співучасницею воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Російської Федерації”, — розповідає Віктор Єленський, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. — Це пряма цитата з резолюції парламентської асамблеї Ради Європи. У законі розрізняються закордонні релігійні організації й пов’язані з ними українські. Ми проводили експертизу, яка засвідчила, що УПЦ МП — частина РПЦ. 

Важливо розуміти: якщо УПЦ МП вийде зі складу Російської православної церкви і надасть відповідні докази цього, тоді закон №8371 до неї не застосовуватиметься. У ньому прописано, що Церква може заявити про свій вихід із складу РПЦ і закріпити це відповідними документами. Звісно, УПЦ МП могла б це зробити й раніше… 

Зрештою, в Україні є дві Церкви, які розірвали свої зв’язки із центрами в Росії. Це Православна старообрядницька церква (у с. Біла Криниця Чернівецької області) та Істинно-православна церква, яка була відгалуженням АПЦ РФ (Апостольської православної церкви Російської Федерації). 

— А якщо УПЦ МП не розірве зв’язки з РПЦ, то що тоді? 

● В. Єленський: 

— Державна служба з етнополітики та свободи совісті призначить дослідження, щоб з’ясувати, чи є ознаки афіліації (зв’язку) з Церквою у Росії і як релігійні структури пов’язані. 

Наприклад, духовенство релігійної організації входить до керівних органів РПЦ (загалом входження на постійній основі предстоятеля УПЦ до керівного органу Московського патріархату є обов’язковим. — Авт.). Якщо виявлено таку ознаку афіліації, то ДЕСС готує припис з вимогою усунути такі зв’язки з РПЦ. Якщо це не буде зроблено, то ДЕСС звертатиметься із позовом до суду. І він, якщо визнає наші доводи вагомими, припинить діяльність Церкви. 

Якщо якась інша релігійна організація проповідує ідею “руского міра”, ми також маємо право звертатися до суду, щоб її діяльність припинили. Коли хтось із керівників релігійної організації засуджений, наприклад, за державну зраду і скоїв злочин від імені своєї Церкви, тоді теж звертатимемося з позовом до суду, щоб діяльність релігійної структури була припинена. 

— Що тепер мало би зробити керівництво УПЦ МП? 

● Л. Филипович: 

— УПЦ МП дали дев’ять місяців, аби вона перейшла до стадії прийняття реальності. Бо дотепер вона живе у своїй власній, де немає російсько-української війни, існують стереотипи про “Церкву-Матір у Москві”, про те, що “світло Христової віри до нас прийшло з Москви”. Думає, що пересидить і все буде, як колись. Ні. Так уже не буде. 

Ще раніше частина духовенства УПЦ МП, приблизно 400 осіб, звернулася з відкритим листом до свого очільника, митрополита Онуфрія, вимагаючи остаточного розриву з РПЦ. Насправді така кількість духовенства — це крапля в морі серед загальної чисельності кліру. У цій Церкві лише священників — 12 тисяч, а ще монахи. А ви погляньте на ті маси, які продовжують човгати своїми хресними ходами, тягаючи ікони Миколи ІІ. Це люди, виховані в абсолютній покорі, які повторюють усе, що сказав їхній священник. 

— Чи можливе об’єднання УПЦ МП з ПЦУ? Дехто каже, що прийнятий закон до цього змусить. 

● В. Єленський: 

— Відповідно до засад православного богослов’я в одній країні має бути одна Православна церква. Тобто в Україні мав би бути один митрополит Київський, а не декілька. Та держава не керується богословськими принципами й відповідно не може диктувати УПЦ МП, щоб об’єднувалася з ПЦУ. 

— А якщо діяльність УПЦ МП таки заборонять, то чи можуть закривати храми? Вони зазвичай належать релігійним громадам. 

● Л. Филипович: 

— Щодо храмів, які перебувають у власності держави, то, думаю, достроково розриватимуть договори оренди. І буде виселення, як із Києво-Печерської лаври. Звідти ж виїхала митрополія, пресцентр, духовна семінарія і академія. Встановлено, що УПЦ МП не має права займати ці приміщення. Гіпотетично звичайні громадяни можуть отримати в оренду храми чи якісь інші приміщення, які перебувають у державній власності. Але чи представники влади погодяться на таке? Мабуть, спершу добре подумають. 

Очевидно, що УПЦ МП не здасться без спротиву. Думаю, подаватиме зустрічні судові позови, звертатиметься в апеляційні суди. Оскільки Україна — демократична держава, то треба бути готовими до цього. Ті, хто добре знає історію релігії, розуміють, що ці процеси можуть затягнутися на період навіть не одного покоління (30 років). Варто розуміти, що попереду — складна бюрократична робота. Створюватимуться комісії, які досліджуватимуть, чи дійсно релігійна організація має зв’язок із РПЦ. А з боку УПЦ МП ще не раз лунатимуть звинувачення у “гонінні за віру”.