24 січня – день народження кінозірки 60-х Шерон Тейт. Вона мріяла прославитись – і мала для цього всі дані. Але в ніч із 8 на 9 серпня 1969 року в Лос-Анджелесі розігралася трагедія, яка зламала багато доль і назавжди змінила Голлівуд. І Шерон Тейт, молода вагітна дружина режисера Романа Поланскі, прославилася зовсім не так, як хотіла. Не як актриса, а як жертва вбивства.

---

Давно немає маєтку по Сьєло-драйв, 10050. Немає тієї квіткової клумби перед будинком і маленького апельсинового гаю за ним. І альтанки зеленого кольору теж не існує, як і просторої веранди перед входом. Ще в середині 90-х будівлю знесли, щоб збудувати новий маєток, з іншою поштовою адресою. Але пам’ять про старий будинок залишається. У ньому могла розгорнутися дивовижна історія успіху. А натомість трапилася найжахливіша драма «фабрики мрій».

На Канському кінофестивалі Квентін Тарантіно розповів історію п’ятдесятирічної давнини. Про той старий і, здавалося, добрий Голівуд, де стався злочин, що приголомшив всю Америку. Історію Шерон Тейт, яка жила щиро, любила відчайдушно, боролася щосили і померла, бо «пощастило» виявитися не в тому місці і не в той час.

Шерон Тейт народилася в 1943-му в сім’ї військового. Найстарша з трьох дочок і найулюбленіша. Рідня та сусіди були в захваті: «Яка гарна дівчинка». Приємно, коли хвалять твою дитину. Навіть якщо гарні очі і миле личко лише випадкова комбінація генів.

Втім, після спроб поспілкуватися з дівчинкою компліменти сходили нанівець. “Уф, справжня колючка!” – саме так думали люди, коли Шерон або не підтримувала розмови, або відповідала похмуро і односкладно на будь-яке запитання. А вона ж зовсім не була холодною зазнайкою. Просто відчайдушно боялася.

Постійні переїзди не давали їй можливості влитися в соціум. У школі вона трималася в стороні від однокласників, швидко звикла, що не можна прив’язуватися і заводити знайомства. Адже за півроку батька можуть відправити на нове місце служби. По суті єдиною константою була сім’я. Інші ж люди стрімко проносилися повз, ніби вона сидить у вагоні швидкісного поїзда. Ти знаєш тільки своїх попутників з купе, не більше. Інші люди – наче картинки за вікном.

Поки Шерон була маленька, її це мало турбувало. Сім’ї вистачало. Але в підлітковому віці дефіцит спілкування почав позначатися. Як виправити ситуацію, дівчинка не знала. Поради мами з татом зводилися до одного: «Більше спілкуйся з однолітками». А як спілкуватись, ніхто не говорив. Її не кликали на вечірки, не запрошували на побачення, після уроків тікали кудись своєю дружною компанією, залишаючи Шерон на самоті та розгубленою.

Дівчинка не бачила в собі особливих талантів для шкільних гуртків. Точніше, може, вони й були, а ось сміливості попроситися не вистачало. І навіщо? На чергові кілька місяців, а потім все по новій?

Але одного разу Шерон прийшла до геніального рішення – використовувати свою зовнішність. Усі кажуть, що вона красуня, а їй хочеться уваги. Конкурси краси – справжній вихід із становища! Принаймні вона так думала.

Не треба оббивати пороги відбіркового комітету, її запрошували і так. Просто бачачи на вулиці, давали візитівку з адресою, куди подати заявку про участь. Шерон йшла туди не стільки перемагати, скільки щоб навчитися спілкуватися і розуміти людей. Вміти лавірувати між думками і шукати компроміси, виглядати позитивно, а не відсторонено. Отримати те, чого ніяк не могла досягти в повсякденному житті.

Дівчинка не врахувала лише одного: конкурси краси – те ще зміїне гніздо і використовувати їх як школу життя – сумнівна ідея. Користь, може, й буде, а ось задоволення – нуль. Навіть якщо ти не націлений на перемогу, завжди знайдуться заздрісники та злостивці, які чогось тільки не нашепчуть за спиною.

Може, вона і стала місцевою знаменитістю, але навичок комунікації не додалося. Швидше, навпаки, Шерон усвідомила, що зовсім не розуміє людей. Напевно, тому й вирішила, що після закінчення школи піде вчитися на психолога.

Мріям не судилося збутися. Пола Тейта вкотре підвищили у званні та перевели. На цей раз у далеку Італію. Шерон не хотіла їхати: треба було б уже хоч десь пустити коріння. Але ніхто не збирався слухати неповнолітню дівчину.

Хоч як дивно, переїзд, який бачився черговою життєвою катастрофою, приніс суцільні плюси. Вперше вона завела справжніх друзів. Школа для дітей американських військових була сповнена таких же, як вона, дітей, вирваних зі звичного середовища, розгублених і без міцних налагоджених зв’язків. Вони всі були чужинцями в чужій країні. А це зближує.

Одне слово, тепер у Шерон була справжня дружна компанія, про яку вона так довго мріяла. З новими друзями вона проводила весь вільний час, досліджуючи околиці Верони. А після того, як неподалік від їхньої школи одна з американських кіностудій влаштувала натурні зйомки нового фільму, підлітків і копняками додому було не загнати.

Кінорежисери частенько навідувалися до Італії за гарними краєвидами, яких не збудуєш у студії. Усю знімальну групу перевозити було дорого, тому масовку набирали із місцевих. Мартін Рітт якраз знімав екранізацію гемінгвеївських оповідань про пригоди Ніка Адамса і був радий просто так отримати молодих і енергійних статистів.

А підлітки, зачаровані магією кіно, готові були на все. Особливо Шерон. Вона і подумати не могла, що знімальний процес її так зачарує. Втім, справа була не тільки в цьому.

Миловидне дівча помітив і виконавець ролі Ніка Адамса – актор Річард Беймер. Двадцятитрирічний Річард буквально кілька місяців тому піднявся на вершину кінослави.

У жовтні 1961 року світ побачила знаменита «Вестсайдська історія» – нова інтерпретація «Ромео та Джульєтти», фільм, який і досі займає топові рядки у рейтингах фільмів усіх часів та народів. Беймер зіграв Тоні, сучасного Ромео, закоханого в пуерториканку Марію. Після виходу фільму всі дівчата Америки і не лише негайно закохалися у Річарда-Тоні.

Шерон не стала винятком. На честь Беймера, зірковою хворобою він не встиг захворіти. Інтерес до дівчини виявився щиро романтичним.

Тепер після школи Шерон бігла на зйомки, а потім вирушала на побачення з Річардом. А друзі на її прохання прикривали ці зустрічі перед батьками.

Роман виявився недовгим – лише кілька тижнів. Стільки, скільки знімальна група пробула у Вероні. Але, крім справжньої першої та яскравої закоханості, Шерон отримала і нову мрію – стати актрисою.

Річард охоче ділився з дівчиною секретами майстерності, попереджав про можливі помилки і мотивував на майбутнє. А їдучи, дав кілька рекомендацій та контактів хороших агентів.

Усі попередні плани геть-чисто забулися. Шерон шукала будь-якої нагоди потрапити в кіно. Їй вдалося взяти участь статисткою в музикальному шоу Пета Буна і виконати епізодичну роль в історичному фільмі «Варавва».

Шерон чудово розуміла, що зіркою італійського кіно їй не стати. Тут не бракувало місцевих перспективних талантів. Та й типаж у неї аж ніяк не спекотний середземноморський. Її краса – типово американська, і шукати щастя необхідно на батьківщині.

Але хто її відпустить? Батьки однозначно жахнуться, коли вона повідомить їх, що повертається в Америку, щоб стати актрисою.

А от якщо скаже, що їй треба вступати до коледжу, – геть інша справа. Випускний атестат разом із вступними документами Шерон справді розіслала в кілька американських вузів. Демонстративно клеїла марки на конверти в присутності батьків і театрально закочувала очі: «Ах, сподіваюся мене запросять на особисту співбесіду». Університети та коледжі обирала ті, де менше конкурс, отже, точно пройде.

І, тільки-но прибув перший лист: «Шановна міс Тейт, такого-то числа будемо раді вас бачити в приймальній комісії для особистої бесіди», дівчина зібрала речі і гайнула в Штати.

Тільки на жодні співбесіди вона не пішла, а вирушила на пошуки роботи. Хоч моделлю, хоч статисткою, хоч дівчинкою на побігеньках при студії – Шерон згодна була на будь-яку можливість, яка наблизить її до мрії.

Таких, як Тейт, були не сотні, а тисячі. Майже кожна гарненька дівчина бачила себе як мінімум новою Гретою Гарбо, Грейс Келлі, а краще Мерилін Монро. А Шерон все ж таки не вистачало нахабства і пробивного характеру. Ну і талану, мабуть.

Особливо вона знадобилася, коли батьки в Італії дізналися про її витівки. Спасибі американським родичам, з якими Шерон мала необережність поділитися своїми планами. «Недолуга дурепа», «маленька шахрайка» – найскромніші епітети, якими в листах до Пола та Доріс нагороджувала дівчину «доброзичлива» рідня. Були й гірші, на кшталт «повії з-під мосту».

Доріс і так хвилювалася, відпускаючи доньку одну в Америку, а після лавини «дружніх» доносів і зовсім заробила нервовий зрив. Її діточка, її ніжна трепетна квіточка потрапила в гніздо пороку! Терміново повернути в сім’ю! Будь-якою ціною.

Шерон потрапила під перехресний вогонь: з одного боку – американські бабусі та дідусі, тітки та дядьки, які стежать за кожним її кроком, з іншого – мама з татом, що бомбардують листами та телефонними дзвінками з Італії. І не сховатися, не втекти. Деколи їй починало здаватися, що вся країна потай спостерігає за нею.

У результаті Шерон мала визнати: в Америці все не вдалося. Дівчина взяла квиток назад, в Італію. Ще рік довелося жити з рідними там. Це був складний час. Одного разу відчувши смак свободи, важко повернутися в клітку, якою б золотою вона не була. Стосунки з батьками не ладналися, вона ніяк не могла їм пробачити психологічного насильства над собою.

Коли батька нарешті повернули на службу в Штати, Шерон пішла з дому остаточно. Зрештою, їй дев’ятнадцять років, ніхто не має права розповідати, що їй робити і як жити.

Накопичених грошей вистачило на квиток до Лос-Анджелеса та оренду невеликої кімнатки у передмісті.

Раніше вона намагалася пробитися сама, але тепер зрозуміли, що потрібна допомога. Річард Беймер колись згадував про свого суперкрутого агента Гарольда Гефескі. До нього дівчина і вирушила насамперед.

Спочатку Гарольд сприйняв її ентузіазм скептично, але Шерон на диво виявила наполегливість. Або зараз, або ніколи. Агент поступився. Але попередив, що працювати треба буде багато, погоджуватись на будь-які пропозиції. І неясно, чи буде результат.

Шерон була готова на все: на зйомки в телерекламі, епізоди в серіалах, працювала наполегливо, але на серйозних пробах щоразу отримувала відмову. Наче вся її впевненість у собі закінчилася на першій розмові з Гарольдом. Режисери та менеджери з кастингу вважали її красивою і начебто талановитою, але боязкою і непереконливою: «Повертайтеся, коли наберетеся досвіду».

Якийсь суцільний день бабака. Скільки разів хотілося все кинути та повернутися до батьків. Адже мама не відставала, постійно дзвонила і заводила давно набридлу розмову.

Але повернутися переможеною невдахою – така ганьба. Тільки й залишалося насильно піднімати себе вранці з ліжка і знову йти на остогидлі проби та безглузді зйомки реклами дитячого харчування. І шкодувати, що поряд немає надійного плеча, в яке можна поплакатись.

Голлівудський роман із симпатичним французом Філіпом Форке стався за всіма канонами жанру. Миттєва закоханість, швидкі заручини, а коли спільні зйомки закінчилися – пшик на виході. Вони розбіглися у різні боки, пообіцявши один одному залишатися друзями. Ще одне розчарування у житті, яке необхідно пережити.

– Мила, ти зовсім скисла, – її друг-журналіст Джо за останні місяці не раз намагався витягнути Шерон на вечірки і дивувався, чому дівчина відмовляється, адже найкращі та найкорисніші знайомства зав’язуються саме після парочки келихів вина в модній тусовці.

– Я втомилася. Не знаю що мені робити. Нікому не потрібна і нічого не вмію,— Шерон усвідомлювала, що банально ниє, але протистояти емоціям не могла: вона й справді втомилася розбивати лобом бетонну стіну невдач.

– Тобі треба гарненько розважитися, – незаперечне вміння Джо полягало в тому, що він здатний був розворушити і мертвого, інакше не був би таким успішним репортером. – Сьогодні ми їдемо на вечірку. І жодних відмовок.

План Джо полягав у тому, щоб звести Шерон зі стилістом Джеєм Себрінгом, який мав славу перукарської зіркою Голлівуду. Він працював на зйомках найхітовіших фільмів, а крім цього, володів популярним чоловічим салоном краси.

Незважаючи на те, що стрижка від майстра Джея коштувала майже півсотні доларів, на противагу звичайній ціні в долар-два, охочі записувалися за тижні, а то й за місяці. Джей Себрінг був дуже заможною людиною. І при цьому абсолютно скромним та тихим.

На думку Джо, він те, що потрібно Шерон в даний момент: дорослий – старший на десять років, поступливий і забезпечений чоловік, який оточить турботою і увагою.

Себрінг справді запав на дівчину, та й Шерон охоче відповіла взаємністю. Знаючи, як сильно Шерон хоче пробитися в кіно, Джей взявся за її перевтілення. До зустрічі з ним у всіх кіношних картотеках Тейт проходила як «миловидна шатенка з кучерявим волоссям».

Джей доклав руку до того, щоб повністю поміняти її імідж. Їй висвітлили і випрямили волосся, вона почала використовувати накладні вії, щоб підкреслити глибину і розріз очей. Джей сам вибрав їй новий гардероб. Йому, як нікому іншому, було відомо, що люблять студійні боси і як зробити з простачки цукерочку.

Джей бачив себе Пігмаліоном, а Шерон була його Галатеєю. З дня у день він ліпив із неї нову голлівудську зірку. Витрачені зусилля виправдалися. Фотографії оновленої Шерон він підсунув директору студії Filmways. Ренсхофф і раніше зустрічався з Шерон і не вважав її чимось вартим уваги. Але в новому образі вона виглядала зовсім інакше. Загадковіше, ефектніше.

Джею вдалося домогтися, щоб Ренсхофф дав Тейт роль відьми в містичному трилері «Око диявола». Почасти під приводом того, що відмовиться працювати на зйомках стилістом, частково тому, що сам директор зізнався, що оновлена Шерон виглядає справжньою femme fatale.

Шерон не тямилася від радості. Ще б пак, по-справжньому помітна роль. Та ще й у якій компанії – з Деборою Керр та Девідом Нівеном, зірками першої величини. І тут вона поруч, молода актриса в ролі, яка неодмінно йтиме третьою на афішах, а не в хвості дрібним шрифтом.

Джей теж був радий. Він давно збирався зробити Шерон пропозицію. Виїзні зйомки в Туманному Альбіоні здавалися ідеальним романтичним варіантом, щоб стати на одне коліно і піднести коханій обручку.

Тейт жесту не оцінила і відмовилася від пропозиції. На той час дівчина вже зрозуміла, що вона любить і цінує Себрінга, але виключно як друга. Зіграв і той факт, що заміжжя завадило б кар’єрі в кіно, адже їй тільки посміхнувся успіх.

Розчарований залицяльник поїхав назад до Штатів, покинувши Шерон одну в Англії. Серце Джея було розбите, а красуня Тейт знизала плечима і поринула в лондонське життя. Тепер вона була не просто якоюсь старлеткою – сам Девід Нівен назвав її великим відкриттям.

Знайомства заводилися швидко. Гарну американку прийняли як рідну в модельних агенціях. Щоб заробити на життя, Шерон на той час багато знімалася в журнальній рекламі та кілька разів виходила на подіум. І, звичайно, шукала нові ролі.

Шерон часто бувала в нічних клубах з такими ж шукачами слави, як і вона. Один із приятелів і нашепотів їй на вушко, що молодий, але вже дуже відомий європейський режисер проводить кастинг актрис для нового фільму. «Якийсь жах про вампірів, але, якщо хочеш, ось тобі адреска». Після відьми у вампіри – та запросто! І Шерон рішуче вирушила назустріч долі. Тобто до режисера.

Ним був Роман Поланскі. Його справді добре знали в інтелектуальних європейських колах. Дві попередні кінострічки отримали «Срібного» та «Золотого ведмедя» на Берлінському кінофестивалі. Похмурі психологічні трилери припали до смаку солідним кінокритикам. У новому фільмі від нього чекали чогось подібного, але натомість режисер взявся створити комедійну пародію про вампірів. І йому дуже потрібна була гарненька молоденька актриса на одну з ролей.

Спочатку Романа не вразили проби. Може, хтось і називав дівчину відкриттям, але він бачив, наскільки вона недосвідчена. Навіть текст не може прочитати без запинки.

– Дорогенька… Шеррі, Шерон, як там тебе? Ти можеш хоч репліку вимовити виразно? Тут же чорним по білому все надруковано, – Поланскі обурювався, а Шерон кліпала віями, намагалася не заплакати і починала заново.

З якоїсь причини Роман вирішив не скидати актрису з рахунків, а дати їй ще один шанс – цього разу повноцінні проби у декораціях та гримі. Щойно дівчина приміряла руду перуку та сукню, Поланскі зрозумів, що знайшов свою ідеальну героїню. А за деякий час усвідомив, що й нове кохання.

Цілком незрозуміло, чим зачарував Тейт цей невисокий, суворий і цинічний чоловік, але всі плани «жодного заміжжя, тільки кар’єра» швидко забулися.

Багато друзів і колеги вважали Поланскі психічно нездоровим. Його увага до темної сторони людської натури не обмежувалася тільки кінематографом. Він нерідко висловлював досить дикі ідеї щодо меж допустимого. Приятелі йому прощали дивацтва, знали, що в дитинстві Романові довелося пройти через пекло краківського гетто.

Його мати загинула в одному з польських концтаборів, батько дивом уцілів. А найяскравішим враженням дитинства для Романа стала пам’ять про те, як нацисти ганяли його вздовж стіни, використовуючи в якості мішені для стрілянини. Доросла психіка такого не витримає, а дитяча і поготів.

Але Шерон не помічала дивацтва. Навпаки, з коханою Поланскі був терплячий і ввічливий. А що до вибору сюжетів для своїх фільмів – шляхи генія несповідні. У очах Шерон коханий, безумовно, був генієм.

І цього разу на фразу: «Ти вийдеш за мене?» – вона відповіла впевненою згодою.

Усі мали бути щасливими. Майже все. Окрім Джея Себрінга. Бідолаху і так спустошило розлучення з Тейт, і як йому було дізнатися, що кар’єра в кіно не більше ніж відмовки, а не перешкода для заміжжя. Джей кинувся через океан, на інший кінець світу, – хотів переконати Шерон не робити дурниць, а може, побитися зі щасливцем-претендентом на її руку і серце. Ні того, ні іншого не сталося.

Після бурхливої першої зустрічі та довгих розмов Себрінг відступив. Але, що дивно, залишився другом для Тейт та Романа. Вірним ангелом-охоронцем, який буде поруч із Шерон до самого кінця.

Після пишного лондонського весілля пара перебралася до Лос-Анджелеса. Шерон отримала кілька відмінних ролей і номінацію на «Золотий глобус», Поланскі зняв культовий психологічний фільм жахів «Дитина Розмарі» – про жінку, яку змусили стати матір’ю для дитини Сатани. Шерон зіграла епізодичну роль учасниці сатанинської вечірки, потім вирізану.

Дівчина часто говорила, що вірить у рок, долю та вищі сили. Можливо, якби вона знала, що на неї чекає, не наближалась би до знімального майданчика цього фільму, та й, мабуть, Поланскі не ризикнув би за нього братися.

Вони насолоджувалися життям і не підозрювали, що хмари почали згущуватися.

Новина про вагітність Шерон обидва сприйняли з ентузіазмом. Раніше дівчина боялася, що заміжжя і дитина виб’ють її з колії, вона проґавить шанс зробити кар’єру, тепер же з оптимізмом дивилася в майбутнє і мріяла стати матір’ю. Дитина мала з’явитися на світ в кінці серпня 1969 року.

З березня Роман жив у Англії, мав зйомки нового фільму. Тейт металася між Лондоном і Лос-Анджелесом, але в результаті все ж таки вирішила народжувати в Штатах. Поланскі пообіцяв, що приїде до моменту пологів.

Востаннє він бачив дружину, коли проводжав до трапу літака 19 липня. Жива, щира, щаслива. Наступного разу він побачив її в морзі на впізнанні, 10 серпня. Її і ще трьох своїх найближчих друзів – Джея Себрінга, Войтека Фріковскі та його наречену Ебігейл Фолгер. Вночі з 8 на 9 серпня їх усіх убили члени «Сім’ї» Чарльза Менсона в особняку, який орендували Тейт і Полански.

 

Цей жорстокий і жахливий у своїй безглуздості злочин породив безліч домислів, чуток і похмурих фантазій. Багато хто вважав, що Тейт та друзі стали жертвою містичного сатанинського ритуалу. На це натякав кривавий напис на вхідних дверях. Проте подальше розслідування показало, що Чарльз Менсон – звичайний псих, а «Сім’я» – група таких самих неадекватів.

Життя не злюбило Чарльза від народження. Його мати Кетлін, малолітня повія і пияка, плювати хотіла на дитину, воліючи вештатися вулицями і пропадати в барах. Його батько за документами насправді не був рідним. Кетлін нагуляла дитину до заміжжя і переконала Вільяма Менсона дати новонародженому своє прізвище.

Після швидкоплинного шлюбу і не менш стрімкого розлучення Кетлін почала  ще й красти і незабаром попалася, вирушивши до в’язниці на п’ять років. Хлопчика взяла на виховання її жаліслива тітка. Якби сумна історія на цьому зупинилася, жодної трагедії ніколи не сталося б. Тітка з чоловіком виховали б чергового звичайного американця, з типовими проблемами, маленькими радощами і нудним провінційним життям.

Однак після повернення з в’язниці мати запалала батьківськими почуттями і вирішила забрати хлопчика до себе. Почуттів вистачило рівно на пару місяців, Кетлін знову загуляла, а дитина знову стала на заваді її веселому життю. Кілька разів вона  намагалася прилаштувати сина в прийомну сім’ю, а після чергової невдачі відправила до виправної католицької школи.

Католицькі школи завжди славилися своєю суворістю, а епітет «виправна» явно вказував, що вчаться там справжні маленькі засранці. Чарльз і без того зростав дикою дитиною. Кетлін частенько приводила клієнтів додому, в брудну тісну однокімнатну будку. Поки вона їх розважала, Чарлі сидів у найдальшому темному кутку, сподіваючись, що не отримає стусанів від матері чи чергового п’яного бидла і не буде викинутий за шкірку на нічну вулицю.

У католицькій школі йому довелося навчитися не тулитися по кутах, а боронитися від агресивних однолітків і старших хлопчиків. Весь підлітковий період для Чарлі став однією суцільною чергою втеч, дрібних злочинів, покарань і різних виправних шкіл, в яких він не затримувався довше кількох місяців. Що сильніше його мучили, то швидше він деградував, перетворюючись на озлобленого на весь світ юнака.

Такому, як він, не світив не те що коледж, а навіть атестат про закінчення школи. Всі як один вчителі описували його як дурного і злого хлопчика з інтелектом, значно нижчим за середній. Освітню систему США в 50-ті роки складно було назвати зразковою. Було простіше навісити ярлик на дитину і відправити додому, а там нехай поліція розбирається, ніж займатися довгою і нудною реабілітацією поламаної дитячої психіки. Поліція і зайнялася Чарльзом після його повноліття.

Тепер він крав масштабніше – автомобілі. Після першої відсидки взявся ще й за сутенерство і в результаті знову вирушив за ґрати. Зі своїх тридцяти двох років сімнадцять Чарльз провів у в’язниці і вийшов у 1967-му запеклим злочинцем, який ненавидів суспільство і вважав, що йому всі винні.

У той час в Америці набирав сили рух гіпі: мир, дружба, жуйка. І вдосталь трави. Усі, хто вважав себе ізгоями в регламентованому суспільстві «робота, сім’я, порядок», шукали однодумців серед дітей квітів. Не кожному були до вподоби пацифістські ідеї гіпі, деякі хотіли агресивної відповіді суспільству, яке викинуло їх на смітник. Їх Менсон і приймав під своє крило.

Але найближче коло спілкування він формував із жінок. Вони легше піддавалися впливу і не претендували на лідерство в «Сім’ї»: як всяка невпевнена в собі людина, Чарльз боявся конкуренції.

Що далі, то божевільнішими ставали його ідеї. Менсон уявив себе пророком кінця світу, який називав «Хелтер Скелтер». За його версією, всі білі мали померти, а чорні створити новий рай на землі. Однак афроамериканці не хотіли розпочинати священну війну. І Менсон сам взявся за вбивства або змушував здійснювати їх своїх послідовників. Ніщо так не пов’язує людей, як злочин.

Перед трагічними подіями 9 серпня Менсон і його секта вбили одного чорного і одного білого, залишивши образливі написи, які мали спровокувати війну. Ніякої війни не сталося, проте Менсон уже відчув смак крові, а бажання помститися всім, хто успішніший, ніколи його не залишало.

Маєток на Сьєлло-драйв Чарльз добре знав. Раніше його орендував друг Тейт та Поланскі, музичний продюсер Террі Мелчер. У в’язниці Менсон навчився грати на гітарі і вважав, що світ зобов’язаний побачити його музичні шедеври. А Террі, від якого він зажадав спонсорувати студійні записи, зі сміхом його вигнав: «Тупо і нікому не цікаво».

Чарлі знав, що в будинку давно живуть інші люди. Але вони були знайомі з Террі, а значить, такі ж, як він. До того ж ці люди напевно багаті – нахабні сволоти, що насолоджуються життям, поки він тут живе на убогому ранчо. У голові Менсона все змішалося: всіх, хто не поділяв його ідеї, він вважав за своїх ворогів. Кожен із них за це заслуговував на максимально жорстоку смерть. Тому ввечері 8 серпня Менсон наказав своїм послідовникам вбити і пограбувати всіх мешканців особняка.

Вранці економка Тейт виявила чотири понівечені трупи. Найбільше дісталося Джею Себрінгу і Шерон Тейт. Джей до кінця захищав свою подругу: «Убийте мене, але залиште життя їй і малюку». Після семи ножових поранень він був все ще живий і продовжував умовляти вбивць зберегти життя Тейт. Його муки припинилися пострілом в упор. Ці благання тільки розлютили злочинців.

Шерон дісталося найбільше. Її міцно зв’язали і кинули вмирати, спливаючи кров’ю. Ніхто ніколи не дізнається, про що думала Тейт перед смертю. Може, просто кричала, втрачаючи розум від болю. Може, смиренно молилася, щоб хтось приїхав і врятував її ненароджену дитину. Може, дякувала найвищим силам, що цього дня їх у будинку було всього четверо і вона відмовила своїх молодших сестер від приїзду, а отже, зберегла їм життя.

Чарльза Менсона та його секту заарештували за десять днів. За цей час вони встигли вчинити ще три вбивства. Поліція насилу ув’язала всі справи воєдино. За умовно подібного почерку вбивств усі жертви «Сім’ї» були з абсолютно різних верств суспільства.

Наприкінці 60-х поліція мала дуже невиразне уявлення про профіль душогубів. Навіть справа знаменитого Зодіака, який вбивав у той же час, довго вважалася просто набором окремих злочинів.

«Сім’я» позбавляла життя, бо хотіла й могла вбивати, не обираючи методів та засобів. Менсон не приховував своєї ненависті до людей на судових процесах. Навпаки, насолоджувався стражданнями родичів жертв. Він помер у в’язниці суворого режиму у 2017-му, деякі з його послідовників досі пишуть апеляції в надії на звільнення. І наново отримують відмову.

Шерон Тейт мріяла стати великою актрисою, але в історію ввійшла як жертва звірячого вбивства. Її смерть змінила долю решти. Роман Поланскі так і не зміг впоратися зі втратою. Правоохоронна та судова системи серйозно переглянули чинні закони. А кінематограф наново оцінив її роботи і досі черпає в них натхнення.

Хоч би скільки років минуло, Шерон Тейт буде тією, кого пам’ятають.