Ім’я Лі Страсберга відоме всім тим, хто цікавиться американською культурою, практично всі зірки Голлівуду – його учні та послідовники. Їхній список зайняв би не одну сторінку, але досить назвати найзнаменитіших – Марлона Брандо, Пола Ньюмана, Джоан Вудворд, Омара Шаріфа, Аль Пачіно, Роберта де Ніро, Дастіна Гофмана, Алека Болдвіна, Стіва Бушемі, Джейн Фонду, Міккі Рурка, Анжеліну Джолі, Уму Турман, Скарлет Йохансон.

Ізраель Штрассберг із Тернопільської області

Лі Страсберг – Ізраель Штрассберг – народився 17 листопада 1901 року в бідній єврейській родині у маленькому містечку Буданів, яке зараз територіально належить до Теребовлянського району Тернопільської області. У пошуках кращої долі в Америку спочатку, залишивши сім’ю на батьківщині, вирушив батько Ізі Барух Меєр Штрассберг. Улаштувавшись робітником на нью-йоркську швейну фабрику, він перевіз за океан дружину Ілу та дітей – дочку й трьох синів, молодшим з яких і був Ізя. Вони оселилися на Нижньому Іст-Сайді, на Мангеттені, й змінили прізвище на Страсберг, а Ізя до того ж перетворився на Лі. Він ріс тихою, мрійливою дитиною – багато читав і мало спілкувався з однолітками. У школі хлопчик навчався охоче та з цікавістю, але після сімейної трагедії – смерті старшого брата Залмана – впав у депресію та кинув навчання. Згодом серцева рана хлопчика зарубцювалася, але до школи він уже не повернувся – до кінця життя займався самоосвітою.

Вибух гасової лампи

У театр Лі потрапив випадково – до аматорської трупи його привів родич, він же запропонував хлопчику зіграти невелику роль у виставі, яку там на той час саме репетирували. Продемонструвавши гарні акторські здібності, Лі почав грати і в інших спектаклях, та “захворів” на акторську професію. Вдень він заробляв на життя в суді, де працював клерком, а потім у майстерні з продажу перук і шиньйонів, а ввечері виходив на сцени єврейських театрів, де грали їдишем. Одного разу просто під час вистави з ним стався нещасний випадок: у його руках вибухнула старовинна гасова лампа, яку молодик намагався запалити не з того боку. Тоді Страсберг знепритомнів і деякий час провів у лікарні.

Американський лабораторний театр

Можливо, він вважав би подію поганою прикметою і залишив би свої театральні досліди, але до Нью-Йорка приїхала з гастролями трупа МХАТ під керівництвом Костянтина Станіславського. Побувавши на виставах, Лі зрозумів, що знайшов справу всього свого життя. У 1923 році Страсберг, розуміючи, що йому не вистачає акторської освіти, вступив до театральної школи Clare Tree Major School of the Theater, але рівень освіти, який там давали студентам, його не влаштував. У пошуках нових знань і досвіду Страсберг опинився в Американському лабораторному театрі, де викладав колишній актор МХАТ Річард Болеславський. Лі почав відвідувати його майстер-класи. 1925 року Страсберг зміг продемонструвати все, чого навчився, – у цей час відбувся його дебют у професійному театрі. Перед кожним виходом на сцену він “вживався” у роль, яку грав, стаючи на час вистави іншою людиною.

“Голос Великої Депресії”

У листопаді 1930 року Лі Страсберг та інший актор і режисер, теж син єврейських емігрантів, Гарольд Клерман, заснували некомерційну театральну трупу Group Theater, до якої увійшли Стелла Адлер, Еліа Казан, Моріс Карновскі, Фібі Бренд, Кліфф. Від інших театрів, що існували на той час у США, її відрізняла ансамблевість: у трупі не існувало однієї-єдиної зірки – зірками були всі її актори. Прем’єра Group Theater – вистава “Будинок Коннері” за п’єсою Пола Гріна, поставлена за 2,5 тисячі доларів, режисером якої став Страсберг, – принесла трупі успіх. За словами відомого драматурга Артура Міллера, Group Theater був культурним явищем, яке вже ніколи не повториться, – у свій час він звучав як “голос Великої Депресії”.

Система Станіславського як камінь спотикання

Своєї актуальності Group Theater позбувся з початком Другої світової війни – театральні історики вважають, що у воєнний час глядачі й творці втратили інтерес до сценічних експериментів. Хоча, як говорили самі учасники колективу, їхні творчі пошуки зайшли в глухий кут – вони самі не розуміли, в який бік рухатися далі. Ці – суто внутрішні – причини призвели до розколу в трупі: одну частину з них, яка вважала, що потрібно продовжувати сценічні пошуки, очолила акторка Стелла Адлер, другу – Лі Страсберг, який виступав за дисципліну, контроль та організованість. Втім, існує думка, що каменем спотикання у конфлікті між двома творчими особистостями стала система Станіславського: Адлер вважала, що Страсберг неправильно її трактує. Акторка не лише заснувала театральну студію імені себе, а й викладала в ній сценічну майстерність – серед її учнів називають Стівена Спілберга та Пітера Богдановича, Джуді Гарленд та Елізабет Тейлор, Мелані Гріффіт і Роберта де Ніро, Мартіна Шина, Олену Горн і багатьох інших.

Автор “Методу”

Щодо кар’єри Страсберга, то вона в цей момент залишала бажати кращого: Group Theater зіткнувся із серйозними фінансовими проблемами, а його акторські роботи особливого інтересу в публіки не викликали. Доленосну роль у житті Страсберга в цей час зіграв один з акторів Group Theater Еліа Казан, який перетворився на видатного режисера – спочатку театрального (саме він поставив культову виставу “Трамвай “Бажання””), а згодом і голлівудського. Саме він попросив Лі Страсберга зайнятися професійною підготовкою акторів та режисерів для роботи на Бродвеї та Голлівуді – така школа під назвою Actors Studio відкрилася в 1949 році. Страсберг дуже швидко перетворився з одного з викладачів – він працював разом із Робертом Льюїсом та Шеріл Кроуфорд – на художнього керівника школи. Авторитет Actors Studio стрімко зростав, зрештою трансформувавши школу в найвпливовіший навчальний заклад не тільки у США, а й у світі. Через високі вимоги до абітурієнтів вступити до нього було вкрай складно: так, Джек Ніколсон зміг це зробити лише з п’ятої спроби, Джастін Гоффман – із шостої, а Гарві Кейтель – з одинадцятої. Причому, проваливши прослуховування, майбутні зірки могли знову прийти на іспит лише через рік, але вони наполегливо поверталися до Actors Studio знову й знову, розуміючи, що лише тут зможуть здобути якісну акторську освіту. Згодом Страсберг приєднав до системи Станіславського творчі методи реформаторів театру Євгена Вахтангова та Всеволода Мейєрхольда, створивши тим самим власну – унікальну – теорію, назвавши її “Методом” – сьогодні її викладають і практикують у всьому світі. Сам Страсберг говорив про нього так: “Мій метод простий. Він, по суті, підсумовує те, що актори робили підсвідомо, коли грали добре”.

Останній вихід на сцену… за три дні до смерті

Наприкінці 60-х років Страсберг відкрив дві філії Actors Studio – у Нью-Йорку та Західному Голлівуді. Викладацька діяльність забирала весь його час і сили, не дивно, що на акторську та режисерську діяльність їх не вистачало. Тим не менш, у віці 73 років він зіграв роль другого плану в культовому фільмі “Хрещений батько-2”, за яку його номінували на “Оскар”. На сцену Лі Страсберг востаннє вийшов 14 лютого 1982 року, ставши учасником благодійного шоу “Ніч 100 зірок” – отримані від цього гроші пішли до Фонду підтримки акторів. Компанію йому тоді склали його учні – Аль Пачіно та Роберт де Ніро. А вже за три дні, 17 лютого, Страсберга не стало – у віці 80 років він помер у кареті “швидкої допомоги” від серцевого нападу. Громадянська панахида за видатним театральним педагогом пройшла в Театрі Шуберта, де труну – всупереч традиціям – було виставлено не у фоє чи проході, а на сцені. Проводити його в останню путь прийшов увесь американський бомонд, при цьому переважною більшістю присутніх театральних і кіноакторів були учні Страсберга.