Жителі цього населеного пункту сподіваються, що до них переїдуть переселенці з охоплених бойовими діями регіонів.

Писарева Воля входить до Оваднівської громади й лежить усього за 12 кілометрів від кордону з Польщею. До Луцька — 120 кілометрів. У Писаревій Волі пустує 25 хат.

“Згідно з історичною довідкою, у 1940 році тут було 40 дворів та 131 житель, — розповідає староста села Іванна Бельзюк. — У 1991 році чисельність населення становила 30 осіб, а тепер мешканців можна порахувати на пальцях однієї руки”. За її словами, нині у Писаревій Волі проживають 68-річний Володимир Петрук із двома неповнолітніми дітьми та його сусідка Ольга. Старші діти жінки мешкають у місті, але постійно навідують матір. 

“У мене звідси батьки, але я тривалий час жив у Володимирі, працював на фабриці, — каже Володимир Петрук. — У 1986 році міг залишитися у США, бо одержав дозвіл від радянської влади провідати в Маямі свого дядька. Мені навіть житло там приготували, але я повернувся додому. Коли збанкрутіла фабрика, приїхав у Писареву Волю й зайнявся фермерством. Розводив телят, свиней, птицю, здавав молоко, засівав землі. До мене спеціально щодня їхав молоковоз, щоб забрати 120 літрів молока. Тепер господарство менше, бо вже немолодий. Виховую сам двох дітей. Старша дочка вчиться на кравчиню, син подав документи у Ковелі у військове училище. Із сусідкою Ольгою у нас дружні стосунки, але в гості не ходимо, бо в кожного з ранку до ночі своя робота. Щодня бачимось та вітаємось. Не почуваюся самотнім — нема часу думати про це. Але хотілось би, щоб тут жило більше людей”. 

Володимир Петрук каже, що в селі пустує 25 хат. Але їх можна довести до ладу. Оселі тут опалюють дровами, бо газу, на жаль, нема, вода — кринична. Із Писаревої Волі до найближчих сіл Білин і Ліски — шість та чотири кілометри відповідно. Дорога в доброму стані, хоч і збудована ще за радянських часів. У Білині можна отримати необхідні послуги та довідки у старости. Працює там і магазин, школа (туди дітей з Писаревої Волі забирає автобус), пересувне відділення пошти. А ось щоб зняти готівку, потрібно їхати аж у Володимир, що за 21 кілометр від села. 

“Коли зима і замете, дзвонимо до старости — і вже за декілька годин дороги почищені. Тому проблем виїхати нема, — зауважує пан Володимир. — І природа у нас мальовнича. Свіже повітря, у лісі багато ягід та грибів. Маємо городи, сади, їздимо раз на тиждень на закупи. Знаю, що багато людей втратили через війну домівки, не всі можуть оплатити квартири у містах, особливо старенькі чи багатодітні. Тому будемо раді, якщо переселенці приїдуть до нас. У біді не покинемо”.