Вікторія Рощина, без перебільшення, жила журналістикою / Фото з відкритих джерел

У четвер, 10 жовтня, усе суспільство, а, особливо медійну спільноту, сколихнула трагічна звістка про загибель у російському полоні журналістки Вікторії Рощиної. Їй було лише 27 років, однак внесок її в роботу українських ЗМІ неоціненний.

У “Громадському” поділилися спогадами про те, якою саме журналісткою і людиною була їхня колега, з якою вони пропрацювали разом 5 років.

“Бронемашина” і “людина космічної самотності”

У виданні пригадали, що свої ефіри журналістка традиційно починала словами: “Вітаю, ви дивитеся hromadske. Мене звати Вікторія Рощина”.

Вона була з тих журналістів, які не чекають на редакційне завдання. Тільки щось ставалося, Віка була вже там. Вона бралася за найскладніші виклики, любила правоохоронну тематику, відвідувала скандальні й важливі судові засідання,
– наголосили у “Громадському”.

До повномасштабного вторгнення Вікторія Рощина займалася темами, які пов’язані з криміналом, правоохоронними структурами. Це були завжди глибокі та небезпечні розслідування.

Також до 24 лютого 2022 року дівчина встигла зробити фільм про ПТСР у військових, які фізично повернулися з війни, але психологічно залишилися там. Вікторія у цій роботі намагалася розібратися, чи держава і суспільство роблять усе можливе, аби повернути військових.

Також у Рощиної є фільм про те, чи варто підлітків, які вчинили злочини, садити у колонії, чи справді їх там виправляють, і вони повертаються до життя.

Вона була як їжачок, маленька, колюча, гостра, зібрана. Ходила по офісу своїми маленькими кроками з цією своєю посмішкою напівсаркастичною у кутиках губ,
– пригадують колеги.

Вікторія постійно працювала. Коли її не було в офісі, то усі знали, що вона мала бути десь на зйомці. По редакції “Громадського” також ходив мем: любити жити у суді, як Віка Рощина.

Журналісти зазвичай не люблять сидіти у судах, а Вікторія – навпаки.

Вона була бронемашиною, коли йшлося про факти для чергового матеріалу, зазначають у виданні.

У редакції пригадали, як їм телефонували із одного суду і скаржилися, що Віка буквально переслідує слідчого, аби той відповів на її запитання. Втім, у виданні знали, що було простіше переконати слідчого відповісти, ніж Віку Рощину – припинити “гонитву”.

Також колеги визнають, що часом із Вікою було складно працювати. Адже вона фактично постійно жила роботою. Вона могла подзвонити о 12 ночі чи 4 ранку, якщо вважала, що десь щось треба терміново виправити. Втім, опісля журналістка завжди вміла подякувати, зокрема милими повідомленнями із сердечками.

Колеги дивувалися, коли вона встигає поїсти. Здавалося, що дівчина не могла відійти від робочого столу більше ніж за 20 метрів, тому часто харчувалася снеками з автоматів.

У “Громадському” згадали, що Рощина завжди бралася за важкі теми. Був один випадок, коли їй навіть погрожували фізичною розправою. Тоді редакторка відправила її у примусову відпустку. Втім, наступного дня Вікторія з’явилася в офісі і ховалася від начальства у кутку за стосами паперів. Так вона пропрацювала усю відпустку.

Ще однією історією поділилися журналісти. Тоді Вікторія якраз повернулася до Києва після довгого і виснажливого відрядження і одразу поїхала в офіс. Звідти журналістка вирушила на резонансне судове засідання. Коли вона повернулася до офісу, то мала дуже втомлений вигляд. Однак тут з’явилася неперевірена інформація, що буцімто, до того суду йдуть тітушки. Тоді Вікторія зібралася, мобілізувалася усі сили і знову вирушила працювати. “Вона завжди так фанатично ставилася до своєї роботи”, – пригадують колеги.

Також у “Громадському” висловили сум, що як людину її мало знали. Здавалося, Вікторія була “людиною космічної самотності”, яка вибудувала навколо себе стіну.

Коли почалася вторгнення, ідеєю “фікс” для Рощиної стала робота на окупованих територіях. На усі спроби відмовити її від цього задуму вона відповідала, що є журналісткою і, це її робота. “На окупованих територіях немає українських медіа, але є українські люди”, – казала дівчина. Вона не могла вчинити інакше.

Нагадаємо, що в Офісі генпрокурора розпочали розслідування смерті Рощиної як воєнного злочину, поєднаного з умисним вбивством.