До початку повномасштабного вторгнення його зіркове життя складалося зі зйомок у кіно, записів у студії, виступів на театральній сцені. А коли росіяни вторглися в Україну і в його рідному Ірпені почалися бої, він залишився вдома. Допомагав і цивільним, і військовим. Але 6-го березня 22-го його автомобіль розстріляли росіяни. Актор Паша Лі. Його загибель – це ще один воєнний злочин країни-агресорки. Якими були останні дні актора? Та про що він хвилювався за кілька днів до загибелі? Розповіді очевидців та близьких слухала Анастасія Пелешок.

Кадри фільму “Мирний-21” про події весни 2014-го. Перші диверсійні групи ворога на Сході України. Воїни Луганського прикордонного загону не зрадили Батьківщину. Проте змушені відступити. Відходячи, своїх прикриває капітан за позивним “Осіріс”. Його грає молодий актор Паша Лі. Ця роль стане для нього пророчою.

2009 рік. На сцену одного з популярних талант-шоу виходить 21-річний юнак. Яскрава зовнішність, мелодійний голос. Паша Лі одразу припав до душі тисячам фанатів по всій країні.

Та це був лише початок. Актор знімається в кіно, рекламних проєктах, грає у театрі, дублює кінокартини…

Здавалося, для нього не існувало часових обмежень. Паша Лі жив у своєму вимірі. Встигав усюди. 28 лютого 22-го мав відвідати премʼєру стрічки “Мирний -21”. Але російські окупанти завадили.

На початку повномасштабного вторгнення Павло став волонтерити в рідному Ірпені. Мати вмовляла сина приїхати до неї на Захід України, але він відмовився.

Марія Лі, мати Паші Лі:

Я сказала: сину, збирайся, будь ласка, приїжджай в Ворохту, це Карпати. Він сказав: мамо, ні, я тут потрібний, тут люди бігають, всі в шоці, треба помагати їх вивозити. Він 1-го березня пішов у волонтерський штаб. Він сів в штабі на телефон, розприділяв куди возити гуманітарку.

Людина, що випромінювала світло – так про Пашу Лі згадує Ірина Мигитко. Разом вони волонтерили на початку повномасштабної агресії росіян.

Ірина Мигитко, жителька Ірпеня:

Йому навіть коли телефонували, він телефоном заспокоював: все буде добре, вам нервувати не можна – і я розуміла, що це людина похилого віку, у нього кожен дзвінок був наданням психологічної підтримки.

Утім ворог тиснув, намагаючись наблизитися до Києва. Залишатися в Ірпені стало небезпечно. На початку березня 22-го спільно з іншими волонтерами Паша вирішив перебратися до Києва.

Марія Лі, мама Паші Лі:

Вони в штабі сиділи з дівчатами 48 годин, він не їв, не пив, вивозив людей, розприділяв гуманітарку, а 5-го числа він вже мені зателефонував і сказав: мамо, я вже буду вибиратися на Київ – у мене все захололо, я сказала: ні, Пашо, ні. Він сказав: мама ти істериш, я відчуваю якусь не добру новину, будь ласка.

У день евакуації Ірина була разом із Павлом. За кермом водій Тарас. Рушили до Києва, але спершу треба було завершити деякі справи в Ірпені.

Ірина Мигитко, жителька Ірпеня:

Ми заїхали до Тараса погодувати кішку, заїхали до мене забрати документи, Паша хотів заїхати до себе, він казав, що у нього старенький сусід, я віддам все, що в мене є в холодильнику. У ці моменти, по-перше, не було зв’язку, ми не знали, що частина Ірпеня вже була окупована.

Усе, що сталося потім, Ірина досі згадує з жахом.

Ірина Мигитко, жителька Ірпеня:

Ми побачили, як горять будинки, на повороті в мене вже зірвався телефон, я не зрозуміла що це, я впала Паші на коліна, і машина поїхала…

Автівку, в якій їхали волонтери, обстріляли російські окупанти.

Ірина Мигитко, жителька Ірпеня:

Вони відкрили вогонь, водій помітив їх, кинув руль, і ми врізались в дерево, поки ми їхали, цю машину обстрілювали. Потім я почула російську мову, команду “Вийти з машини”, нас поклали на землю, водій отримав поранення в голову, у мене була контузія правого ока, і в оці були три шматочки скла, я знала, що у Паші дуже велика рана, від його поранень дуже струменіла кров, велика кровотеча була.

Ірина розповідає, вона та водій дивом вижили.

Ірина Мигитко, жителька Ірпеня:

Нас після того, як відпустили, чудом відпустили й в спину не розстріляли. Водій біг похитуючись, і нам надали допомогу люди з приватного будинку, там жила медсестра з дитиною, вони перемотали голову водію.

Паша зазнав поранень несумісних із життям.

Марія Лі, мати Паші Лі:

На жаль, Паша загинув на місці, а Іра з Тарасом залишились живі, потім Максим мені забрав Пашу через 10 днів, ми його шукали, всі друзі, я, ми його шукали, ми не знали, де його тіло. Від 6-го до 18-го я його ждала і шукала, це був страшний час для мене, який я не можу його згадувати досі, це для мене така трагедія і травма, що я не можу говорити про це, навіть як пройшло 2 з половиною роки.

Вивезти тіло з Ірпеня допоміг Максим. Чоловік каже: заїхати в місто, де тривали бої, вийшло не одразу.

Максим Шевченко, волонтер:

Я намагався кілька разів сам забрати, але він примерз, і я не міг просто сам витягнути. У той момент, коли ми його забирали, нам пощастило, там БТР, який стояв на тому перехресті, він зламався, і він ремонтувався за пару сотень метрів від перехрестя, не стояв безпосередньо на перехресті, яке контролює цей шматок дороги, вони були зайняті цим і мародерством сусіднього магазина. Ми буквально вилетіли з тої точки, проїхали кілька десятків метрів, і одразу звернули, щоб не бути на лінії вогню.

Павло Лі загинув 6 березня 2022 року. Від куль російських окупантів. З твердою вірою у Перемогу. Про це він написав у соцмережі за два дні до смерті.

За останні 48 годин є можливість сісти та світлину кинути про те, як нас бомблять, а ми усміхаємося, бо впораємося, і все буде Україна. Ми працюємо!

Ці кадри не увійшли у фільм “Мирний-21”. А сама стрічка побачила світ уже після загибелі актора. Минуло два з половиною роки, проте памʼять про Пашу Лі живе. Про нього знімають документальні фільми, ім’ям Паші названий провулок у Києві. А в парку вже вільного від ворога Ірпеня встановлено пам’ятну стелу на згадку про артиста. Та сотень інших волонтерів, які офірували життя за волю України.