Основні тези

• Дипломатія панд є практикою Китаю надання панд іншим країнам як жесту прихильності або засобу політичного впливу.
• Китай використовує панд для зміцнення міжнародних відносин і як засіб впливу, зокрема, відкликаючи їх у випадку політичної напруги.
• З 1984 року панди орендуються зоопарками за мільйон доларів на рік, що передбачає жорсткі вимоги до їхнього утримання.
• Використання панд як інструменту дипломатії демонструє, як Китай використовує м’яку силу для просування своїх інтересів на міжнародній арені.

Основні тези

• Дипломатія панд є практикою Китаю надання панд іншим країнам як жесту прихильності або засобу політичного впливу.
• Китай використовує панд для зміцнення міжнародних відносин і як засіб впливу, зокрема, відкликаючи їх у випадку політичної напруги.
• З 1984 року панди орендуються зоопарками за мільйон доларів на рік, що передбачає жорсткі вимоги до їхнього утримання.
• Використання панд як інструменту дипломатії демонструє, як Китай використовує м’яку силу для просування своїх інтересів на міжнародній арені.

Інколи так буває, що м’яка сила в політиці та дипломатії – це насправді дуже жорстка та цинічна річ. Це наочно доводить випадок комуністичного Китаю та його легендарної дипломатії панд. Що це таке та що відомо про такий спосіб комунікації – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Що таке дипломатія панд

Дипломатія панд або пандо-дипломатія – неформальна практика надання Китаєм унікальних рідкісних тварин іншим державам, як знаку прихильності чи заради лобізму. З часом дипломатія панд еволюціонувала в такий собі дипломатичний барометр і навіть спосіб шантажу, бо китайські комуністи надали собі право як давати панд закордонним зоопаркам, так і забирати їх з політичних причин.

Пандова дипломатія – це не лише знак приязні, а й робота на імідж, бо як може бути страшною диктатурою країна, де живуть такі милі ведмедики, яких так люблять діти всього світу. Хіба можуть бути концтабори на батьківщині панд? Невже країна, що дарує зоопаркам панд, може порушувати права людини?

Ці та інші питання неодмінно мають виникнути при знайомстві з цими унікальними тваринами та щасливі спогади про відвідини зоопарку та побачених там кумедних ведмедиків мають переконати (передовсім дітей, тобто майбутніх дорослих), що Китай – друг, а ніякий не ворог, який системно порушує права людини, шпигує як за власними громадянами, так і за іноземцями, як всередині країни, так і за межами КНР, спонсорує Росію в її агресивній війні проти України та виступає політичним прикриттям для Путіна, а також його колег з Ірану, КНДР, Венесуели та інших деспотій.

Найбільш відомим прикладом дипломатії панд є історія 1972 року, коли старанням легендарного Генрі Кіссінджера США змогли перетягнути Китай на свій бік у холодній війні з СРСР.

Перша леді США Пет Ніксон на екскурсії у Пекінському зоопарку / Фото Вікіпедія

Тоді Китай отримав від США технології та інвестиції, а американці – відмову Пекіну від дружби з росіянами та панд.

Формально це був не подарунок, а обмін, бо президент Ніксон подарував Мао двох вівцебиків.

Прибуття монохромних тварин до Смітсонівського національного зоопарку у Вашингтоні у квітні 1972 року зустрічали 20 тисяч американців, і лише в перший рік перебування великих панд у США побачити їх прийшли понад 1,1 мільйона людей.

Зверніть увагу! Насправді дарувати панд союзникам придумали не китайські комуністи, а їхні попередники з Гоміндану, що представляли режим маршала Чан Кайші. Його екстравагантна дружина мадам Чан активно дарувала рідкісних тварин своїм союзникам, так само сподіваючись на їхню прихильність.

Після програшу у громадянській війні і втечі на Тайвань Чан Кайші був позбавлений цього дипломатичного інструменту, натомість його перейняли представники нової влади – комуністи. Вони надсилали панд вже своїм союзникам – СРСР та КНДР, проте не забували й про США з Великою Британією.

Велика панда навіть опинилась на спеціальній ювілейній радянській марці на честь століття Московського зоопарку в 1964 році.

У росіян були дві панди – першу, на ім’я Пінь-Пінь Мао, Китай надіслав у подарунок Хрущову в 1957 році, другу, також самця, на ім’я Ань-Ань, 1959-му. Перша тварина незабаром померла у віці лише 6 років (бо росіяни годували її замість бамбука, який було дуже дорого возити літаками з грузинського Сухумі, березовими і липовими віниками). Після смерті панд росіяни поробили з них опудала, які зберігаються й нині.

Так великі панди стали символом великих геополітичних змін та перемог. З того часу КНР масштабувала свій досвід на весь світ і перетворив чорно-білих бамбукових ведмедиків на своїх дипломатичних агентів.

• Вже в наш час великі панди були надіслані комуністами до Канади та Франції на знак великої дружби та як премія за укладання уранових угод з КНР.
• Також нагороджували пандами у 2018-му році Фінляндію на знак приязні та ритуального визнання фінами політики “одного Китаю” і з нагоди століття фінської державності.
• Також китайці позичали своїх панд іншим державам, зокрема, Малайзії на честь 40-річчя дипломатичних відносин. Ця історія, до речі, наштовхнула вже Малайзію на запровадження власного аналога дипломатії панд – дипломатії орангутангів.

Чому саме панди

Китайська цивілізація, як люблять нагадувати самі китайці, налічує 5 000 безперервних років. Це не зовсім так, але ввічливі люди зазвичай не сперечаються на тему історичної пам’яті та історичних міфів (якщо це не шкодить іншим націям). Китай дійсно має давню історію та величну культуру, проте історично так склалося, що більшість цих великих надбань саме в минулому і нині мало вже цікавлять цивілізований світ (передовсім – Захід).

Так, саме в Китаї багато віків тому винайшли папір, шовк, порох, запровадили культуру пиття чаю та поїдання пельменів (так, це не російський винахід). Проте нині це надбання всього людства, а Китай не має на ці винаходи авторського права.

Те саме стосується традиційних китайських бойових мистецтв. Так само вже не надто потрібні унікальні китайські порцелянові вази, які мали шалений попит ще 300 років тому в Європі та мали статус “маст хев” у королів та шляхти. Не має значного попиту у світі й легендарна китайська філософія, ба більше, ніхто з власної волі не поспішає вивчати та шукати мудрість сучасних китайських пророків.

Ані Сі, ані Мао, попри мільйонні наклади не китайськими мовами (навіть в автора цих слів у домашній бібліотеці є збірка статей пана Сі, втім, жодного разу ця книга так і не була відкрита) не є законодавцями мод чи володарями дум. Особливо ніхто не бажає долучатися до так званих Інститутів Конфуція, а після того, як стало відомо, що КНР використовує ці номінально культурно-освітні центри як шпигунські хаби, то й поготів.

Прихильники дивних ідей “великого кормчого” за межами Китаю нині на маргінесі, бо наочно довели на території від Камбоджі й Непалу до Нікарагуа та Венесуели, що “комунізм китайської проби” не працює, як, власне, і будь-який інший комунізм. Бо світ обрав Голлівуд і кока-колу, ба більше, навіть диктатури, які декларують боротьбу за “традиційні цінності” насправді мріють про американські та німецькі машини, французькі та італійські люксові бренди та напої, хочуть жити в Альпах чи на Лазуровому узбережжі і вже точно не в Китаї. Що доводять, зокрема, й самі китайці, щороку оновлюючи туристичні рекорди.

У цій ситуації, коли китайська культура особливо не цікава світу й не може бути предметом імпорту (саме як масове явище), китайські комуністи, треба віддати їм належне, знайшли те, що цікавить всіх.

Так, це панди, точніше великі панди або бамбукові ведмеді. Чому вони? Бо вони прикольні та милі, а ще – їх залишилось дуже мало.

Чому панди опинилися на межі вимирання

Через недолугу політику попередніх поколінь китайських комуністів та інших правителів Піднебесної ці тварини опинилися на межі вимирання (нині в дикій природі мешкають не більше 2 тисяч великих панд). Це дуже вибагливі тварини – вони живуть лише в бамбукових лісах і зовсім не адаптуються в дикій природі за межами ендемічного проживання. У панд доволі слабка імунна система, що робить їх вразливими до нетипових захворювань.

Панди їдять здебільшого пагінці бамбука, хоча можуть поласувати й, наприклад, птахом, якщо, звісно, його зловлять. А з цим проблема, бо примхи еволюції створили панд неповороткими, що робить чорно-білих клишоногих залежними від рослин (які не втечуть), а саме від бамбука.

• Панди їдять бамбук і лише свіжі пагони, але дуже багато – по 30 чи навіть 40 кілограмів на добу. Через знищення бамбукових лісів та активну урбанізацію в Китаї природний ареал поширення панд суттєво зменшився, що й стало головною причиною їх занепаду.
• Інша загроза для панд – мисливці. Тюхтіюваті панди фактично беззахисні проти браконьєрів з рушницями. Дивне чорно-біле хутро та їхня шкіра мають великий попит на чорному ринку, тому вони стали бажаною промисловою здобиччю.

Ще однією проблемою є складність відновлення популяцій бамбукових ведмедиків. Ці тварини доволі флегматичні за вдачею та не поспішають розмножуватись (як у дикій природі, так і в зоопарках), а панденятка, які народжуються зовсім маленькими, через слабкий імунітет часто гинуть. Недаремно Світовий фонд захисту дикої природи зробив панду власним символом (прототипом став малюнок панди Чі-Чі з лондонського зоопарку, який в 1961 році зробив анімаліст Пітер Скотт).

З Чі-Чі дуже цікава історія – її в 1958 році виміняв у Пекінського зоопарку австрійський зоолог-любитель Гейні Деммер. Курс обміну – 3 жирафи, 2 носороги, 2 гіпопотами та 2 зебри за одну панду. Деммер планував продати її американському зоопарку, але Чі-Чі через “комуністичне минуле” заборонили в’їзд до США, тому той продав тварину лондонському зоопарку, де Чі-Чі чудово прижилась і стала місцевою селебріті. Британці навіть возили Чі-Чі до московського Ань-Аня на побачення, але нічого не вийшло, а під час візиту Ань-Аня до Лондона тварини взагалі побилися й ледь не вбили одна одну.

Можливо, завдяки увазі світу до проблеми панд вдалося зберегти. Китайська влада почала боротися з браконьєрами (нині за полювання на бамбукового ведмедя можна отримати 10 років ув’язнення з конфіскацією майна). Також комуністи (спершу під тиском світової спільноти) інвестували чималі кошти у збереження виду, як у дикій природі, так і у неволі. Нині Китай домігся значних успіхів, а також придумав, як зробити цю історію іміджевою, а також почав заробляти на ній.

Чорно-білі дипломати

Унікальну тваринку хочуть бачити всі зоопарки світу, а китайські комуністи охоче цю забаганку задовольняють. Але на своїх умовах.

Стосовно великих панд з 1984 року діє доволі рідкісне правило: відповідно до законів КНР, тварини є власністю китайської держави та національним надбанням, тому іноземець не може володіти пандою (навіть якщо та народиться за межами Китаю), а лише взяти тварин у таку собі оренду. Задоволення це не з дешевих і цінник на право мати у себе в зоопарку панд, обчислюється мільйонами доларів.

У 1984 році оренда двох тварини коштувала зоопарку Лос-Анджелесу 50 000 доларів на місяць, а з 1991 року діє стандартне правило – 1 мільйон доларів на рік за умови десятирічної оренди. До цієї суми не входять витрати на їжу (багато свіжого бамбука, приблизно 100 000 доларів на рік), а також жорсткі вимоги з утримання тварин – це мають бути спеціальні вольєри або цілі корпуси з великою територією (тут ціну нічого не обмежує).

Далеко не кожен зоопарк може собі це дозволити, а деякі доволі заможні зоопарки інколи відмовляються від панд, адже не можуть дозволити собі працювати “в мінус”.

Втім, доволі часто ситуацію вирішують не гроші, а велика політика, бо комуністи використовують тварин як засоби м’якої сили. Наприклад, Китай у 2023 році “відкликав” пухнастих дипломатів з Единбурзького зоопарку, бо просто не подовжив угоду про оренду.

Британські ЗМІ одразу згадали про дипломатію панд і зауважили, що цей демарш відбувся на тлі погіршення стосунків між Лондоном і Пекіном.

Схожа історія була в комуністів із США. На тлі торгової війни, що розв’язав з Китаєм президент Трамп, китайці почали відкликати всіх великих панд з американських зоопарків, де ті були улюбленцями публіки багато років (з часів Ніксона). Але згодом “вітер змінився”. У листопаді 2023 року, коли китайський правитель Сі гостював у Сан-Франциско та мав зустріч із президентом США Байденом, він заявив про широкий жест – повернення тварин.

Першою ластівкою стало прибуття двох панд – Бао Лі та Цин Бао – до зоопарку у Вашингтоні. Нині вони перебувають на карантині, але вже в січні 2025 року їх зможуть побачити відвідувачі. Цікаво, що дідусь та бабуся Бао Лі прожили у цьому ж зоопарку 23 роки та повернулися до Китаю у 2023-му саме в результаті “дипломатичного загострення”. Нині ж Китай змінює гнів на милість.

Навколо того, чи можуть гостювати панди в зоопарках Тайваню, багато років точилися запеклі суперечки. Нюанс полягав у тому, що КНР намагалася дати Тайваню панд як нібито своїй провінції (Китайська Народна Республіка не визнає Китайську Республіку у вигнанні), натомість Тайвань вимагав стандартних процедур та міждержавних угод.

У підсумку за кілька років (і після зміни влади на Тайвані після виборів) панди все ж прибули на острів, але бюрократичні війни продовжились. Тривають вони й в інших куточках світу, адже панди завдяки мультикам користуються шаленою популярністю, а китайські комуністи продовжують використовувати тварин у власних цілях та просуванні своїх інтересів.