Зміни у тривалій війні Росії проти України неминучі, оскільки нова адміністрація Трампа скоро вступить на посаду. Усе, що робить зараз Володимир Путін, включно з погрозами ядерних ударів, свідчить про його очікування неминучого тиску з боку Вашингтона, спрямованого на припинення військових дій.

Ці зміни давно назріли. Підхід адміністрації Байдена до військової допомоги за принципом “контрольованої ескалації” призвів до затяжного глухого кута у війні.

Путін не має ілюзій щодо обраного президента Дональда Трампа. Він знає, що, на відміну від Байдена, Трамп не спиратиметься на заздалегідь встановлені “червоні лінії”. Він не робитиме себе передбачуваним і не даватиме Москві простір для маневру. Путіну буде набагато складніше перехитрити Трампа і його зовнішньополітичну команду.

Тому ми можемо очікувати, що Путін прикидатиметься, що йде на поступки, і посилатиме примирливі послання після нинішньої стадії ескалації. Можливо, він навіть погодиться на якусь форму припинення вогню як жест у бік нової адміністрації.

У світлі цих подій вкрай важливо проаналізувати схему припинення вогню в Росії, починаючи з конфліктів у Грузії та Чечні в 1990-х роках і закінчуючи Сирією та Україною після 2014 року. Росія часто використовує “перемир’я” для перегрупування, ослаблення противника і підготовки до більш рішучого наступу. Справжнє припинення вогню буде надзвичайно складним досягненням, що вимагає ретельного контролю з боку США та їхніх союзників.

Вкрай важливо не повторити помилок Мінських угод, під час яких європейські лідери на чолі з тодішньою канцлеркою Меркель так прагнули до укладення угоди, що погодилися на недосконалу угоду. У підсумку це обернулося катастрофою, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення у 2022 році.

Навіть якщо Путін погодиться на тривале припинення вогню, він, безсумнівно, активізує зусилля з усунення від влади президента Володимира Зеленського. У той час як демократичні уряди природним чином змінюють один одного з плином часу, Україна не перебуває в типовому виборчому циклі. У нинішніх умовах падіння Зеленського майже напевно призведе до розпаду України як незалежної держави.

Те, чого Росія не змогла домогтися військовим шляхом, вона спробує зробити за допомогою гібридної війни. Досвід Грузії слугує тут попередженням.

У 2008 році Путін вторгся в Грузію. Але завдяки нашому опору і твердій підтримці США російські війська були зупинені на підступах до нашої столиці і не досягли своєї заявленої мети — моєї публічної страти.

Розчарований, Путін запитав грузинських журналістів на пресконференції: “Коли у вас наступні вибори?” — і активізував свою гібридну кампанію з усунення моєї адміністрації від влади. Він вклав величезні кошти в пропаганду і дестабілізацію. На жаль, адміністрація Обами розглядала наш уряд як перешкоду для своєї політики “перезавантаження Росії”.

Коли мільярдер Бідзіна Іванішвілі, російський олігарх із тісними зв’язками з Москвою, кинув вибір моєї партії, Вашингтон заплющив очі на його масову скупку голосів і маніпуляції на виборах.

Ми мирно передали владу лідеру, налаштованому на постійне самоствердження, що було продемонстровано кричущими фальсифікаціями на наступних парламентських виборах. Попри засудження цих порушень, адміністрація Байдена не поспішає вводити фінансові санкції проти Іванішвілі, що підриває її авторитет.

Ця нерішучість підстьобує режим, який, за словами американських чиновників, зірвав європейську інтеграцію Грузії, встановив зв’язки з Китаєм, обходиться з Іраном і тепер тісно співпрацює з російською розвідкою.

Цей проросійський режим не тільки ув’язнив мене за політично вмотивованими звинуваченнями, але тепер планує переслідувати мене за те, що я виступаю проти російського вторгнення — крок, явно спрямований на залякування президента Зеленського. Ба більше, режим ухвалив закон про “іноземних агентів”, натхненний тактикою Москви з придушення інакомислення.

Хоча Грузія являє собою значну невдачу впливу США в регіоні, її випадок тьмяніє порівняно з глобальною катастрофою, яку спричинить захоплення України Росією.

Якщо Росія встановить в Україні лідера, подібного до Іванішвілі, країна стане плацдармом для подальшої агресії проти Європи. Мільйони українців втечуть, перевантажуючи ресурси Європи, США і Канади. Гірше того, Росія може змусити сотні тисяч загартованих у боях українців приєднатися до її воєнних дій проти Польщі, країн Балтії та інших держав.

Ці ризики не означають, що Україна повинна зупинити свій демократичний процес. Однак вибори можуть відбутися тільки після того, як буде вжито заходів щодо запобігання втручанню Росії.

Простих рішень не існує. Ми протистоїмо осі зла, яка розглядає цей конфлікт як війну не проти України, а проти США і Заходу загалом. Зрештою, це битва Путіна проти Трампа.

Я особисто знайомий із Трампом і завжди відкидав теорії “російської змови”. Трамп, особливо після своєї переконливої перемоги на виборах — остання людина, яка стала б озиратися на Путіна.

Маючи досвід безпосереднього спілкування з Путіним, я знаю, що Трамп — украй незручний для нього противник. Це дає США сильну позицію в протистоянні з Росією, яка загрузла у виснажливій війні.

Якщо майбутня адміністрація повною мірою усвідомлює перевагу Америки, і я вважаю, що у нас є реальна можливість досягти миру через силу.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело