Ольга Сумська, одна з найвідоміших українських акторок, зізнається, що нині має такий шалений робочий графік, що вихідні “вимальовуються” в ньому навіть не кожного місяця. Артистка багато гастролює Україною та за кордоном.

Відео дня

В інтерв’ю OBOZ.UA зірка розповіла про вистави з колишнім та теперішнім чоловіками, спільні постановки з молодшою дочкою, стосунки зі старшою дочкою, яка мешкає в РФ, та розрив взаємин зі старшою сестрою – легендарною акторкою Наталею Сумською. З Ольгою Сумською ми зустрілися на прем’єрному показі картини “Збори ОСББ”, де вона зіграла одну з головних ролей.

– Олю, ви знаєте, що про вас кажуть колеги? Не один раз чула: дивлюся її щоденні дописи в Instagram про нескінченні поїздки з гастролями і думаю, що я такого робочого ритму не витримала б.

– А я дивлюся на своїх колег, скажімо, ту саму Лілечку Ребрик, у якої троє маленьких дітей. Вона просто в шаленому ритмі працює: прокидається о четвертій, бо веде вранішній ефір на телебаченні, а також ще постійні гастролі, зйомки в кіно. Я кажу: “Лілюсю, ну я, звичайно, теж живу в непростому графіку, але такий, як у тебе, не уявляю, як все встигаєш?” Щодо свого ритму скажу таке: це моє життя і моя енергія. Так було завжди, і якщо збавлю оберти, засумую. Мені подобається, щоб навколо все вертілося та крутилося. І працюю стільки, повірте, не лише заради заробітку. Це стиль життя такий.

– Які поїздки були найважчими? Бачила у вас у соцмережах, що доводилося якось у дорозі навіть на підлозі спати в автобусі, а згодом стоячи в поїзді добиратися до місця гастролей.

– Це було за кордоном, коли наші партнери не виконали запланованих умов, і ми мусили їхати на перекладних. Ще тільки на конях не добиралися (сміється). У тамбурі, але разом. Ще й українців зустріли – пообіймалися, сфотографувалися разом. Головне, що доїхали. Два міста, на жаль, так і не побачили наших вистав. Я б укотре хотіла перепросити в наших глядачів у Кракові і Гданську, куди ми не доїхали, і ще третє – Прага. Але зіграли у Варшаві, Амстердамі.

А сон на підлозі – теж незабутньо (сміється). Це була поїздка до Праги під час інших гастролей. Нам замість лежачих місць купили сидячі. А вночі бажано хоч трохи полежати, тому знайшла вихід – підмостила сумочку під голову і думаю: зніму для своїх підписників відео про це. І воно так залетіло і зріднило мене з прихильниками! Стільки слів підтримки отримала з приводу цієї поїздки – дуже теплих побажань. Хтось на відео розгледів картату торбу: “О, у вас така сама, в клітинку, як і в мене, ходжу з нею на базар”. У цих сумках ми перевозимо реквізит. Розкладаємо частинами по цих великих торбах – і вперед.

– У вас взагалі бувають вихідні?

– Інколи випадають такі місяці, що жодного (усміхається). Але коли таке щастя трапляється, присвячую довгоочікуване “вікно” в графіку родині і собі, звісно, трохи. Двом своїм собачкам, які часом залишаються невигуляними без мене, бо тато в нас не ходить з ними на прогулянку. Поцілуватися-пообійматися – так, а вивести на вулицю – ні. Добре, що песики крихітні, можуть сходити і на пелюшку. Деколи покладаю обов’язок догляду за ними на дочку Аню. А як мене зустрічають, щоб ви бачили! І ми йдемо гуляти, навіть коли немає світла. Старша собачка лінується – я її несу вниз, а потім додому – на 15-й поверх.

– Якось ви розмістили в Instagram відео за участю відомого режисера Романа Балаяна, якого зустріли під час прогулянки з собаками. Виявилося, що Роман Гургенович – ваш сусід.

– Так, ми часто перетинаємося – він теж має чудового песика. І ще один, також дуже відомий режисер, Віктор Гресь – теж наш сусід. Я коли його бачу, кричу радісно: “Привіт, дядю Вітю!” Він має приголомшливий вигляд! Наші легендарні українські митці – можна от так просто запросто зустрітися з ними в парку і отримати слушну пораду. Роман Гургенович зазвичай запрошує мене на каву чи на обід. Поряд з нами є прекрасний вірменський ресторанчик. Ба більше, часом ми тепер замовляємо там якісь страви додому – Балаян познайомив мене з кухарем.

– Ваша дочка Ганна минулого року закінчила театральний університет імені Карпенка-Карого. Зараз виступає разом з вами, зокрема, грає у виставі “За двома зайцями”. Яка вона акторка, на ваш погляд?

– Розвивається, я бачу, що вона щаслива. Ми працюємо разом у кількох виставах. Дуже мрію про те, щоб вона знайшла себе в нашій професії, відчула від роботи оцей шалений ритм. Щоправда, не знаю, як вона буде до кінця його сприймати. Інколи зізнається, що в шоці від того, що граємо вистави по два-три рази на день. А був навіть рекорд: чотири вистави. Це була саме “За двома зайцями” – стільки викупили квитків на Полтавщині. Вона в нас ніжна дівчина, але дуже глибока. І я зараз так кажу, не тільки тому, що я її мама і бачу в своїй дитині лише хороше, вона дійсно непересічна особистість. Я дуже мрію, аби зустріла свою долю.

– Вона має кохання?

– Ні, серце ще поки вільне, та їй і небагато років – всього 22. Я часто кажу: “Доцю, не поспішай”. Чи знайомила нас з кимось з хлопців? Ні, але, може, я чогось не знаю (сміється). Я свого часу теж не дуже розповідала мамі про свої захопленості, вже ставила перед фактом: я виходжу заміж. Коли вперше збиралася, вона: “Олю, добре подумай”. Вона прекрасно знала, хто такий Євген Паперний, то, звісно, була трохи шокована. Ще й різниця у віці – 16 років. Другого зятя дуже любила. У них були теплі стосунки, Віталік називав її золотою тещою. А з Євгеном теж все було добре, вони ладили. Ми колись разом виходили на сцену у виставі “Моя професія – синьйор з вищого світу” – династія Сумських, Хостікоєвих, Борисюків – уся наша прекрасна родина.

– У вашому репертуарі є вистави, де граєте на одній сцені з нинішнім та колишнім чоловіками. Віталій Борисюк не ревнує?

– Ні, він наче спокійно реагує. А от я – трохи буває, ревную до молодих партнерок. Він обіймає когось на сцені, а я дивлюся із-за лаштунків: “Ого, а це схоже на правду”. “Та ні, господи”, – жену від себе ці думки. Чи кажу йому щось про це? Ні, бо наче серйозних приводів не дає до ревнощів.

– Цього року у вас було чимало гастролей за кордоном. Чи вдалося зустрітися на нейтральній території з онуками та старшою дочкою, які мешкають у Москві?

– Ні, я не бачила їх з початку повномасштабного вторгнення. Ми кожного дня на телефонному зв’язку. Не одна я в такому становищі – мільйони людей мріють обійняти своїх близьких. Дивлюся, як ростуть онуки, по відеозв’язку. Шалено швидко дорослішають – їм вже сім і чотири роки. Що казати, дуже хочеться зустрітися. Дай Боже, щоб настав мир в Україні – і я обійняла своїх дітей. З Тонею ми дуже близькі. Вона моя найближча, найулюбленіша, найпрекрасніша. Мій первісток. Тонечка – це моя душа, як і Ганнуся. Як їй живеться? Виховує діток, десь знімається, але я нічого про це не знаю, чесно – про роботу ми не говоримо. А про те, що в неї всередині, знаю – їй важко. Як і всім, кого ця страшна війна розлучила з рідними.

– Часто буваєте у мами на кладовищі, яка пішла у засвіти у перші дні повномасштабного вторгнення?

– Так, буваю. Якраз зараз займаюся пам’ятником. Думаю встановити QR-код на надгробку – наразі роблять такі таблички, з допомогою яких можна відкрити на смартфоні некролог або сторінку пам’яті про покійного. Мені хочеться, аби люди більше знали про творчість моїх батьків.

– Олю, пам’ятник ви будете встановлювати разом із родиною старшої сестри Наталії?

– Я поки що не знаю, як буде.

– Зізнаюся вам, що коли ми нещодавно брали інтерв’ю у Наталії Сумської і мова зайшла про вас, вона відмовилася відповідати на запитання про ваші стосунки. Чому, як ви думаєте?

– Я не знаю… Боже, вона навіть сьогодні мені наснилася, як я її обіймаю і цілую. Притискаю до серця дуже сильно. Бачите, у снах приходить. Значить, колись буде і тепла зустріч. Наталочка – моя друга мама. Привела мене на знімальний майданчик – я їй завдячую всім. А потім щось сталося… Не зараз, давно вже. Почалося ще після “Роксолани” – якесь таке відчуження пішло. Але для мене вона завжди перша в професії – напишіть про це. Неперевершена, найталановитіша і найпрекрасніша акторка в світі.

– Вона вітала вас з днем народження цього року?

– Ні. Я пишу їй, якщо потрібно вирішити якісь сімейні справи – вона відповідає. Але коли зустрічаємося десь у публічних місцях, то холод. Я вже розповідала про історію, яка сталася нещодавно в театрі. Я не сподівалася, що вона зі мною буде говорити, але думала, що привітається хоча б принаймні.

– Є хтось, хто може вас помирити?

– Тільки Бог, думаю. Це все так глибоко вже зайшло…. Але я готова до спілкування. З Наталею, з племінником В’ячеславом.

– Як ви відреагували на його інтерв’ю, де він не дуже добре відгукувався про двоюрідну сестру, вашу дочку Тоню?

– Чому він дав таке інтерв’ю, не знаю – це треба запитувати в нього. Щодо сказаного в тій розмові, моя думка така: треба бути мудрішим, добре обдумувати свої відповіді на запитання з підступом, перш ніж давати коментарі журналістам. Чи спілкується молодша Аня з братом? Наскільки мені відомо, Слава лайкає її дописи в соцмережах. Знаєте, що я думаю? Сподіваюся, що воно все перемелеться. Якщо мені такі сни приходять – ну як може бути інакше? І ще один був, до речі, нещодавно. Стоїть священник, підхожу до нього. Кажу: “Благословіть мене, отче”. Руку даю. І раптом з’являється ще одна рука, дивлюся – сестрина. І він кладе одну руку на другу зі словами: “Я вас благословляю”.