В Києві можна було б набудувати таких штук 500 з тих грошей, що місто виділило на укриття, які діють.

В соціальних мережах активно обговорюють бункер, який збудував киянин для безпечного укриття своєї родини від російських ракет. Незвичне сховище розташоване в приватному секторі під Києвом.

Кирило Барашков працює адвокатом, але більшу частину робочого часу займається волонтерською діяльністю.

“Я живу в селі Крюківщина, поруч з Києвом. Свій бункер збудував на нашій вулиці в приватному секторі. Усіх це так зацікавило, наче я збудував машину смерті для Росії. Тут все дуже просто – хочете вберегтися, збирайтеся гуртом і будуйте. Нічого складного у цьому немає”, – пояснює Кирило Барашков.

Навіщо і як збудував бункер

Його бункер збудований на глибині 5 метрів. Він достатньо глибокий та надійний. Хоча зовні схожий на звичайний сільський льох тільки з євроремонтом.

До підземелля ведуть довгі сходи. Під землею є кімната на 14 квадратних метрів та невеличка господарська комірчина. Стіни оббиті вагонкою, а стелю захищає два метри армованого бетону.

“Бункер збудований за всіма стандартами. В мене є старовинний товариш – виконроб, з яким ми багато чого збудували у цьому житті. Зараз він військовий, а коли був на ротації, вирішили побудували бункер, який він сам спроєктував. Це сталося після потужного ракетного удару по Києву 10 жовтня минулого року. Після жорстких прильотів по місту, я собі сказав: все, більше перечікувати ракетні обстріли у будинку не вийде, потрібно щось робити. З цього все почалося, адже там, де ми живемо не було ніякого укриття. Нічого складного в процесі будівництва не було. Єдине – це дочекатися, коли він вже буде готовий. У мене вагітна дружина, тому безпека була на першому місці”, – розповідає Кирило Барашков.

Під землею є кімната на 14 квадратних метрів та невеличка господарська комірчина

Сховище з каміном та Інтернетом

Будівництво бункера зайняло два місяці часу. Тож від грудня 2022 року у ньому ховаються від російських ракет родина Барашкова та сусіди. Кирило надав доступ до бомбосховища усім хто живе на цій вулиці

“В бункері все демократично. Не чути зовнішнього шуму, можна спокійно спати, що я інколи роблю. Хоромів не будував. Є сходи вниз, а там кімната – вона розрахована на декілька чоловік. На стінах є символічні прикраси – пару грамот та державні символи, картина. Достатньо м’яких меблів, щоб посидіти виспатися або культурно відпочити”, – розповідає нам господар бункеру.

Він додає, що постійно до бомбосховища приходять 5-7 сусідів із вулиці. Буває, що лише двоє приходять, бо не всі турбуються про власну безпеку.

“Закривати бомбосховище під час війни – це було б занадто жорстко, тому я його не закриваю. Всі кому лячно під час тривоги, можуть туди прийти і спокійно пересидіти небезпеку. Я встановив там камін для опалення, у бункері зроблена подвійна вентиляція. Також є електрообігрівач, працює Інтернет, зроблено необхідний запас води, біотуалет. Все по стандартах. Я вважаю, що такий бункер зараз найпотрібніша річ для життя в наших умовах. Але наші люди чекають поки їм хтось збудує, ходять до брудних підвалів або бідкаються, що влада не ремонтує бомбосховищ. Дивно це спостерігати – повний Епіцентр народу, який купує все для ремонту квартир, до яких може прилетіти ворожа ракета. Та ви візьміть люди-добрі, скиньтеся та побудуйте для себе таку надійду штуку! Щоб хоча б дітей своїх захистити”, – зазначає Кирило

В його бункері тільки один вхід, а це доволі небезпечно на випадок влучання ракети.

Але, як запевняє Барашков, в господарській комірчині у нього є лом, яким, у випадку влучання, можна розібрати завал та вибратися на поверхню.

Чоловік каже, що чув про виділення грошей на облаштування бомбосховищ у Києві, коли ще йшлося про 1,5 мільярда гривень.

“Я тоді підрахував, що на ці гроші можна було збудувати з нуля 300 таких бункерів як у мене, а, можливо, й усі 500. Усе місто можна було б покрити такими сховищами. Складного там нічого немає. Було б бажання”, – ділиться своїми спостереженнями Кирило.

Що буде з бункером після війни

До речі, чоловік каже, що будівництво укриття йому стало у 18 тисяч доларів.

“Поки до мене ніхто за порадами стосовно будівництва не звертався. Та й досвід я передати не можу, бо ж я не будівельник”, – каже Кирило Барашков.

Він додає, ще не думав, що буде робити зі своїм бункером, коли закінчиться війна. Можливо, створить там чоловічий клуб для спілкування з сусідами. Жартує, що усіх так зацікавив його бункер, що вже “треба відкривати “Криївку”.