Розвідник-сапер поліг від танкового снаряда в Серебрянському лісі, що біля Кремінної. Бійцеві назавжди 23.

Добрий, роботящий, розумний, завжди готовий прийти на допомогу кожному, хто про це попросить. Так згадують про воїна рідні, друзі та знайомі.  

Народився Степан Фецич у селі Возилів, що на Тернопільщині. Після закінчення 9 класу став студентом Бучацького фахового коледжу. Вивчав ветеринарію. Ще коли почалася АТО/ООС заявив, що хоче йти служити. Проте рідним тоді вдалося його відмовити. Але думки про службу хлопця не покидали. “Якщо, скажімо, буду їхати в автобусі й побачу військового, то як буду дивитися йому в очі? Адже я молодий і здоровий, але не служив?” — не раз казав неньці. 

“24 лютого 2022 року мене як старосту села викликали в громаду. Степан спав. Та я розуміла, що в будь-яку мить він побіжить до військкомату. Попросила чоловіка, аби затримав сина, допоки не повернуся”, — згадує мати воїна Галина Фецич. 

Наступного дня Степан уже був у військкоматі. “Він не міг вчинити інакше, бо не був би тим Степаном, якого ми всі знали. Великим патріотом”, — додає волонтерка Оксана Бубнів. Спочатку хлопця відправили в 44-ту окрему артилерійську бригаду. На початку березня він уже визволяв Київщину. Далі воював на Донеччині, був у Часовому Яру. Та в кожній розмові з мамою казав, що він там, “де спокійно й не стріляють”. Лише старшому брату зізнався, що не може звикнути до важкого бронежилета. 

Під час служби Степан заповнив онлайн-анкету й потрапив до 12-ї бригади спецпризначення “Азов” Нацгвардії. Став сапером-розвідником. У грудні 2022 року боєць приїхав додому у відпустку. Про війну майже не розповідав, усіх заспокоював, мовляв, сидить в окопі й книжки читає. Хоч рідні здогадувалися, що це не так. У вирі війни Степан познайомився з дівчиною з Дніпропетровщини. Про кохану розповів батькам у червні 2023-го, за два місяці перед загибеллю… 

22 серпня син востаннє зателефонував матері. Казав, що разом із побратимами їде на позиції. Згодом ще й написав: “Я виїжджаю”. Мати відповіла: “Щасливо! Бережи себе!” Але це повідомлення Степан уже не відкрив. 26 серпня 2023 року азовець загинув від танкового снаряда в Серебрянському лісі, що біля Кремінної. 

На свято Успіння Богородиці за старим стилем пані Галина пішла до церкви у святковому одязі з подарованим сином червоним намистом. “Степан передав мені у березні, на день народження, за свої гроші. Я не хотіла брати, але син наполягав. Ще й казав, що згодом маю передати прикрасу його майбутній донечці”, — із сумом згадує пані Фецич. І саме в цьому намисті вона дізналася страшну звістку про загибель сина. Відтоді довго його не носила. Вдруге одягла намисто, коли їй вручали посмертну Степанову нагороду — орден “За мужність” ІІІ ступеня. 

Поховали Степана Фецича у рідному селі. “Напередодні було шкільне свято. Його хотіли скасувати. Але пані Галина була проти. Сказала, що син таке би не схвалив. Що він загинув, зокрема, й за те, щоб наші діти спокійно жили, навчалися і зростали. У сильній та вільній Україні”, — зауважує Оксана Бубнів. 

Рідні щодня приходять на могилу до Степана й приносять йому ранкову каву й цигарку. А ще батько, мати і сестра воїна набили татуювання з його улюбленими рядками з вірша Жадана: “Заходь за мною в сніг. Тримайся міцно руки. Я б вибрався звідси, якби я міг, ніч рвучи на шматки…”