Хасиди їдуть до Умані на святкування Рош га-Шана, 1 жовтня 2024 року. 

Релігійні юдеї святкуватимуть новий рік з вечора 2 жовтня до 4 жовтня, для вірян настане 5785 рік. Обрахунок провадять від часу створення світу Богом за Торою. Рош га-Шана, або “голова року”, визначається не за сонячним, а за місячним календарем, тож припадає на молодий місяць на початку другого тішрею — сьомого місяця єврейського календаря.

Єврейський Новий рік, або Рош га-Шана — судний день для євреїв

Головний рабин України Моше Асман пояснює, що в цей час Бог вирішує долю людини на прийдешній рік: її здоров’я, стосунки з людьми, випробування та матеріальні питання.

Тож до свята потрібно готуватися: робити добрі справи, якщо людина очікує від Бога добра у відповідь. Рішення про долю людини не є остаточним: після Рош га-Шана починається період каяття, що триває 10 днів, під час нього євреї згадують свої вчинки за рік, аналізують їх. Тож якщо людина не зробила вдосталь добрих справ впродовж єврейського Нового року, то під час каяття може змінити Божий задум на рік щодо неї.

Традиції святкування Рош га-Шана

Атрибутом свята єврейського Нового року є шофар — музичний інструмент, створений з рогу барана, який використовують рабини, зокрема на Рош га-Шана. В цей час сурмлять 100 разів, щоб євреї, почувши його, задумалися і згадали минулий рік.

Свято Рош га-Шана є сімейним. У цей час євреї стараються споживати кошерну їжу: гранат, моркву, буряк, фініки. Також споживають круглі хліби, відомі як хала, та яблука з медом, щоб прийдешній рік був солодким. Також на святковому столі має бути риба, яка символізує “голову року” — Рош га-Шана. Моркву їдять, оскільки вона символізує золоті монети, а фініки — щоб забрати все погане в старому році.

Євреї в часі Рош га-Шана намагаються молитися і відпочивати. Будь-яка робота в цей день, якщо вона не рятує життя людей чи не є надважливим службовим обов’язком, суперечить святкуванню. Оскільки на сьомий день від створення світу Бог відпочивав, євреї намагаються дотримуватися цієї традиції.

Хто такі хасиди: протестна течія юдаїзму, що виникла на теренах України

Хасидизм — унікальна течія юдаїзму, яку заснував Баал Шем Тов (“володар доброго імені”), який народився на Тернопіллі. Саме слово “хасид” означає з давньоєврейської “благочестивий”, “набожний”.

Течія є протестною до схоластичного правовірного юдаїзму та підносить на перше місце містицизм, екстаз і кавану — здатність під час релігійного досвіду відчувати серцем, подібно до філософії серця Григорія Сковороди.

Суть хасидизму полягає не в сліпому дотриманні заповідей Мойсея та аскетичних діях, а в радісному служінні Богу, веселощах серця і смиренні. Баал Шем Тов не відкидав значущість Тори та Талмуду, а тільки зважав на те, що релігійний досвід вірян має поглибитися.

Баал Шем Тов був релігійним “популістом” — його проповіді були насичені повчальними притчами, анекдотами. Врешті це призвело до того що в XIX столітті половина всіх євреїв стали хасидами, як пишуть Вікторія і Володимир Фуркало в науковій праці “Концептуальні форми хасидизму”.

Такий розкол в юдаїзмі поділив вірян на хасидів, що вірили в містицизм релігії, та мітнагідів (з івриту “незгодні”). Мітнагіди бажали збереження в юдейській традиції ключового значення Тори, Талмуду та рабиністичного юдаїзму.

Хасидизм також бачить Бога у всьому, навіть у матеріальному. Тобто хасиди вірять, що прояви Бога є у всіх живих істотах та матеріальних предметах, тому вони ставляться з любов’ю, як до Бога, до всього і всіх, навіть якщо це не хасиди. Єврейський філософ та антрополог Мартін Бубер пояснював, що цей постулат є видозміненою мудрістю з “усного закону”.

“В Талмуді є розповідь одного мудреця, як йому начебто освітилися небесні шляхи, ніби вулиці його рідного міста Негардеї. Хасидизм повертає цей вислів трошки іншим боком: значно важливіше було б, якби вулиці рідного міста засвітилися йому, наче шляхи небесні. Бо тут, де ми стоїмо, належить запалювати прихований вогонь Божественного життя”, — Мартін Бубер, “Шлях людини за хасидським вченням”.

Як Умань стала центром паломництва хасидів

Паломництво здійснюється щорічно в часі на Рош га-Шана до могили цадика Нахмана Брацлавського — проповідника хасидизму та правнука по маминій лінії Баал Шем Това. Нахман майже не залишив письмових текстів, а всі записи спалював. Він вів ідейну боротьбу з рабинами, які вважали його надто егоїстичним і зарозумілим, а також сектантом. Він був знавцем Тори та Талмуду, однак пояснював її людям доволі просто через казки та афоризми.

Цадик Нахман 1802 року відвідав уманське кладовище, де були поховані євреї, що загинули під час гайдамацького повстання 1768 року, яке вирізнялося вбивствами євреїв, римо-католиків, греко-католиків. У 1810 році цадик Нахман, хворий на сухоти, оселився в Умані, саме неподалік могил вбитих євреїв. Він говорив: “Душі померлих там за віру очікують мене”. Нахман помер 16 жовтня 1810 року.

Останньою волею було поховати його поруч із могилами євреїв в Умані. Своїм учням він заповідав: якщо відвідати його могилу на Рош га-Шана, молитися 10 псалмів і пожертвувати на благодійність, то Нахман Брацлавський докладе всіх зусиль для спасіння душі.

Паломництво до могили Нахмана відбувається впродовж кількох століть, проте з перервами на радянську і нацистську окупації. Деякі євреї бажали перенести останки Нахмана до Єрусалима, що пообіцяв виконати 1993 року Леонід Кравчук, однак це суперечить останній волі цадика і бажанню громади хасидів.

Чому хасиди в Умані веселяться навіть під час війни в Україні та на Близькому Сході

Хасиди серед усіх євреїв вирізняються власне тим, що вони не сліпо наслідують Тору і Талмуд, а є радісними послушниками Бога. Вони вірять в ідеал “сімхи”, що є уособленням радості та веселощів. Це означає, що попри негаразди та виклики долі, зокрема й війну Росії проти України чи війну між Ізраїлем, ХАМАСом і Ліваном, хасиди ніколи не впадають у відчай.